Уявіть ситуацію: боржник дарує родичу своє єдине майно, щоб уникнути сплати боргу. Це класичний фраудаторний правочин – і Верховний Суд щойно пояснив, як із ним боротися.
Саме таку справу розглядала колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду – справа № 636/5079/21. Її висновки варто знати кожному, хто має справу з боржниками або сам опинився в ролі кредитора.
Що сталося: історія одного боргу
У червні 2008 року банк «Надра» видав кредит у розмірі 55 715 доларів США. Позичальницею виступила жінка, а її знайомий став поручителем за договором поруки. Минали роки, кредит не погашався, і банк пішов до суду.
У лютому 2020 року Чугуївський міський суд стягнув солідарно з позичальниці та поручителя понад 85 тисяч доларів США і майже 126 тисяч гривень. Рішення набрало законної сили в листопаді того ж року, але борг так і залишився непогашеним.
Далі – класика жанру. Банк передав право вимоги компанії «Європартнер Фінанс». Відкрили виконавче провадження. І тут поручитель, дочекавшись моменту, коли арешт із майна зняли, 17 липня 2021 року подарував свою частку – 16/100 комплексу будівель – власній доньці. Іншого майна у нього просто не було.
Компанія-кредитор звернулася до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним.
Фіктивний чи фраудаторний? Помилка, яку виправив Верховний Суд
Суди першої та апеляційної інстанцій договір недійсним визнали. Але зробили це, пославшись на статтю 234 Цивільного кодексу України – тобто кваліфікували його як фіктивний.
У чому тут проблема? Фіктивний правочин – це коли сторони взагалі не збираються виконувати договір, укладають його суто «для вигляду». А в нашому випадку майно реально передали доньці, вона ним користувалася й вела підприємницьку діяльність. Жодної фіктивності не було.
Верховний Суд чітко розмежував ці поняття. Якщо майно фактично передали – кваліфікувати договір як фіктивний неможливо. Натомість існує інша правова конструкція – фраудаторний правочин.
Що таке фраудаторний правочин і чому це важливо
Фраудаторний правочин – це договір, укладений на шкоду кредитору. Його мета – сховати майно боржника, щоб унеможливити або серйозно утруднити звернення стягнення. І Цивільний кодекс України дає кредиторам цілком реальний інструмент для боротьби з такими діями.
Верховний Суд сформулював чітку «формулу» фраудаторності: пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України (принцип добросовісності) плюс стаття 13 Цивільного кодексу України (заборона зловживання правом). Разом ці дві норми дають достатню підставу, щоб визнати правочин недійсним.
Ключова відмінність від фіктивного договору саме в тому, що для фраудаторного правочину абсолютно неважливо, чи відбулася реальна передача майна. Важливо зовсім інше: чи унеможливилося в результаті такого договору звернення стягнення на майно боржника або чи зменшився обсяг його активів.
Колегія суддів прямо вказала: поручитель, який став солідарним боржником, не є абсолютно вільним у виборі варіантів своєї поведінки. Його дії не повинні призводити до стану, в якому він стає неплатоспроможним перед кредиторами.
На які обставини звертає увагу суд
У цій справі суди врахували одразу кілька показових моментів, що допомагають розпізнати фраудаторний правочин.
Момент укладення договору. Дарування відбулося в липні 2021 року – коли вже існувало судове рішення про стягнення боргу, і боржник достеменно про нього знав. Він сам подавав апеляційні скарги, оскаржував заміну стягувача, скаржився на дії виконавця. Тобто був повністю обізнаний і про борг, і про виконавче провадження.
Безоплатність договору. Дарування – класичний безоплатний договір. Боржник нічого не отримав натомість, а його майнова маса просто зменшилася.
Контрагент за договором. Обдаровуваною стала донька – близький родич. Сам по собі факт родинних зв’язків не є порушенням, але в сукупності з іншими обставинами він суттєво підсилює підозри щодо справжньої мети правочину.
І нарешті – співвідношення вартості майна та боргу. Заборгованість становила понад 85 тисяч доларів, а подарована частка була єдиним майном поручителя. Інших активів, на які можна було б звернути стягнення, просто не існувало.
Що вирішив Верховний Суд і чому це важливо
Верховний Суд змінив мотивувальну частину попередніх рішень. Договір дарування залишився недійсним, але тепер із правильною правовою підставою – не як фіктивний, а саме як фраудаторний правочин, вчинений всупереч принципу добросовісності та зі зловживанням правом.
Суд також нагадав важливу річ: позивач, який не був стороною оспорюваного договору, має повне право звернутися до суду. Власний інтерес такої заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину залишався у власності боржника – адже від цього залежить реальна можливість задовольнити свої вимоги.
Цитуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24, колегія суддів підкреслила: цивільно-правовий договір не може використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Правопорядок не повинен залишати поза реакцією дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними.
Показово, що суд звернувся до Єдиного державного реєстру судових рішень і з’ясував: у паралельній справі № 636/336/22 уже були визнані недійсними аналогічні договори дарування, укладені позичальницею з тією самою донькою. А вартість іпотечного майна виявилася неспівмірною з розміром боргу. Картина склалася цілісна.
Касаційну скаргу поручителя задовольнили частково – але не тому, що суд став на його бік, а тому, що виправив юридичну кваліфікацію. Результат для боржника не змінився: договір дарування залишився недійсним.
Формальна законність дій боржника – це ще не індульгенція. Якщо договір укладено з метою сховати майно від кредитора, суд може визнати його недійсним саме за статтями 3 і 13 ЦК України. Для цього не потрібно доводити фіктивність або шукати порушення якоїсь конкретної заборони. Достатньо показати, що боржник «вживав право на зло».
