Начальник Генштабу ЗСУ Андрій Гнатов різко розкритикував ідею віддати поліції функції ТЦК. В інтерв’ю LIGA.net він пояснив, чому такий крок не просто недоцільний, а відверто суперечить здоровому глузду. Виявилося, що між завданнями територіальних центрів комплектування та правоохоронців пролягає справжня прірва, і перекладати одне на одне – це як доручити пожежникам робити складні хірургічні операції.
Хто за що відповідає за законом?
Гнатов нагадав просту, але чомусь багатьма забуту річ: українське законодавство чітко розмежовує обов’язки всіх учасників мобілізаційного процесу. Кожен орган має свій шматок роботи, і ці шматки не перетинаються. «Те, що виконують ТЦК і СП, – це одні завдання. Те, що в межах своїх повноважень виконує Національна поліція, – зовсім інші», – підкреслив начальник Генштабу.
Територіальні центри покликані вести військовий облік, організовувати призов, оповіщати військовозобов’язаних. Іншими словами, це жива, безперервна адміністративно-військова машина. Поліція ж сюди заходить тільки тоді, коли хтось цю машину ламає – тобто ухиляється від служби, ігнорує повістки або свідомо порушує правила військового обліку. Отут і вмикаються її «заходи примусу»: розшук, затримання, адмінпротоколи. Але не більше.
Чому поліція не зможе замінити ТЦК?
Давайте розберемося без емоцій. Уявіть, що ваш сімейний лікар раптом починає розслідувати крадіжки, а дільничний інспектор виписує рецепти. Смішно? Так само смішно виглядала б спроба поліції вести військовий облік чи організовувати оповіщення.
Річ у тім, що ключові функції ТЦК – облік, призов, оповіщення – вимагають глибокого занурення у військову бюрократію. Тут потрібен доступ до специфічних баз даних, які роками наповнювали й вивіряли військові фахівці. Потрібне розуміння медичних критеріїв придатності, знання військово-облікових спеціальностей, уміння швидко зіставляти потреби фронту з наявним людським ресурсом.
Навіть технічно уявити, як патрульний екіпаж замість виїзду на виклик сідає оновлювати картки військовозобов’язаних, неможливо без посмішки. І справа не в тому, що поліція погана. Просто це абсолютно різні світи, і Гнатов назвав таку ідею саме так: «Це просто абсурдно».
А що тоді робить поліція?
Тут важливий момент: правоохоронці не стоять осторонь мобілізації. Їхня робота чітко окреслена і, до речі, надзвичайно важлива. Коли людина отримала повістку, не з’явилася і не має законних підстав для відстрочки, саме поліція займається її розшуком. Саме поліцейські складають протоколи про адмінпорушення, затримують злісних ухилянтів і доставляють їх до ТЦК.
Інакше кажучи, поліція – це інструмент примусу в тому місці, де закінчуються повноваження військкоматів. І з цим вона справляється. Але спроба перекласти на неї функції ТЦК означала б не лише розмивання відповідальності, а й неминучий провал в обліку, без якого нормальний призов просто зупиниться.
Мобілізація – єдиний шанс утримати фронт
Гнатов не приховує: мобілізація йде складно. Даються взнаки і постійні ворожі ІПСО, які сіють сумніви, і публічні заяви окремих діячів, що мимоволі підіграють противнику. Але правда в тому, що альтернативи цьому механізму немає.
На фронті проти нас стоїть угруповання російської армії чисельністю понад 700 тисяч солдатів. Щоб стримувати таку масу, потрібен хоча б приблизний паритет в особовому складі. Саме завдяки роботі територіальних центрів та їхнім прямим функціям армія досі отримує поповнення. І саме цей потік дозволяє тримати лінію бойового зіткнення – нехай і на межі, але тримати.
Без чіткого виконання функцій ТЦК, без налагодженого обліку і призову вся ця конструкція посиплеться. А поліція з її мандатом примусу тут не помічник – це просто інструмент з іншого ящика.
Розмови про «перезавантаження» системи тривають не перший місяць. І навіть у таких дискусіях є здоровий глузд, бо суспільство має розуміти, що відбувається. Але коли мова заходить про механічне перекидання обов’язків з однієї структури на іншу, варто зупинитися і спитати себе: а хто тоді робитиме те, що ці структури роблять зараз? Якщо відповіді немає, то й розмова, схоже, не про порятунок системи, а про щось інше.
А поки дискусії тривають, мобілізація лишається тим самим єдиним інструментом, який щодня доводить свою необхідність. І, зрештою, саме він дає змогу нашим військовим бути там, де вони потрібні найбільше.
