Уявіть: ви виграли суд, але потім втратили все через одну неправильно вибрану підставу для оскарження. Саме так сталося з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптойл», яке намагалося витребувати своє майно у трьох фізичних осіб-підприємців. Їхня касаційна скарга залишена без задоволення, а постанова Верховного Суду від 09 червня 2026 року в цій справі — це не просто звичайне рішення. Це справжній майстер-клас того, як не варто будувати правову позицію у господарському процесі.
З чого все почалося
Історія тягнеться ще від рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 грудня 2025 року. Тоді суддя Андрейчук Л.В. відмовив Товариству у задоволенні позову про витребування майна. Не погодившись, позивач подав апеляцію. Але і Західний апеляційний господарський суд 10 березня 2026 року залишив рішення першої інстанції без змін. Здавалося б, що може бути простіше — звернутися до касації? Але саме тут криється головна пастка для багатьох юристів-початківців і навіть досвідчених адвокатів.
Чому ця справа повчальна
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М., Бенедисюка І.М. та Власова Ю.Л., фактично поставив крапку, але крапку особливу. Вони не просто відмовили — вони закрили частину провадження. І ось чому це важливо для кожного, хто йде до суду з господарськими спорами.
Тут варто нагадати: Господарський процесуальний кодекс України (ГПК) — це не збірка побажань, а чіткий алгоритм дій. Кожен крок має бути вивіреним до міліметра. Так от, Товариство подало касаційну скаргу одразу з двох підстав. Перша — це пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Якщо просто: суди нібито не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування якоїсь норми права. Друга — пункт 4 тієї ж статті: суди, на думку скаржника, порушили процесуальні правила.
Деталі, які вирішують усе
Чесно кажучи, багато хто думає: чим більше підстав для касації, тим краще. Мовляв, хоч одна та «вистрілить». Верховний Суд у цій справі показав, наскільки це хибна логіка. Щодо першої підстави (пункт 1) — суд касаційної інстанції просто закрив провадження. Тобто навіть не розглядав справу по суті цього аргументу. Це сталося тому, що Товариство не змогло належним чином обґрунтувати, який саме правовий висновок проігнорували нижчі суди.
А тепер найцікавіше. Друга підстава — пункт 4 частини другої статті 287 ГПК — стосувалася процесуальних порушень. Тут суд вже розглядав скаргу повноцінно, але касаційна скарга залишена без задоволення. Постанова суду в цій частині залишила рішення попередніх інстанцій без змін. Іншими словами, навіть там, де формально були підстави для розгляду, позивач не зміг переконати колегію.
Що насправді сталося у цьому процесі
Давайте розберемося без юридичної заумі. Уявіть собі будівництво будинку. Ви можете скільки завгодно скаржитися на погану цеглу чи криві стіни (пункт 4 — процесуальні помилки), але якщо сам фундамент вашого позову був хитким, то Верховний Суд закономірно скаже: перебудовувати немає сенсу. Колегія суддів встановила, що жодних суттєвих процесуальних порушень, які могли б вплинути на результат, не було допущено.
Ще один важливий момент — це сама процедура розгляду. У відкритому судовому засіданні брали участь представники всіх сторін: адвокатка позивача Рокотян М.О., а також представники відповідачів — Меренич М.І. та Ковач І.В. Суд заслухав усі аргументи, і як бачимо з результату, позиція ФОП Магули, ФОП Леспуха та ФОП Декета виявилася більш юридично виваженою.
Практичний урок для бізнесу
Коли йдеться про витребування майна — чи то обладнання, чи то нерухомість, чи то товар на складі — емоції часто зашкалюють. Хочеться негайної справедливості. Але Господарський процесуальний кодекс України вимагає холодного розуму. Не можна подавати касаційну скаргу за принципом «а раптом щось пройде». Кожна підстава оскарження — це окрема міні-справа, яка потребує ідеального юридичного обґрунтування.
Особливо гостро це відчувається, коли касаційна скарга залишена без задоволення, а постанова вступає в силу негайно. Оскаржити її вже неможливо. Судді Малашенкова, Бенедисюк і Власов чітко вказали: рішення першої інстанції та апеляції залишаються без змін. Для Товариства це означає втрату не лише судового спору, а й можливості повернути майно в рамках цього процесу.
Кілька слів про технічний бік
У постанові є ще один процесуальний нюанс, який часто пропускають неуважні читачі. Суд розділив рішення на дві дії: закриття провадження за однією підставою та відмову за іншою. Це не одне й те саме. Коли провадження закривають — це означає, що суд навіть не аналізував ваші доводи по суті через формальні недоліки. Коли ж відмовляють у задоволенні — суд розглянув усе, але визнав аргументи непереконливими. У справі №907/188/25 склалася унікальна комбінація: один аргумент «відвалився» через недотримання форми, а другий не пройшов змістовну перевірку.
Господарський процесуальний кодекс України дає чіткі строки та вимоги до оформлення касаційних скарг. Тут немає місця для імпровізації. Колегія суддів діяла строго в межах статей 129, 296, 300, 308, 309, 311, 315, 317 ГПК. Це не примха конкретних суддів — це система, яка працює однаково для всіх.
Чому варто запам’ятати цю постанову
Будь-який юрист, який веде господарські спори, повинен тримати в голові цей кейс як нагадування про те, що готувати касацію треба з особливою ретельністю. Не можна дублювати доводи апеляції — треба шукати саме ті помилки судів, які є підставами для втручання Верховного Суду. І кожна з них має бути розписана так, ніби це окремий позов.
А для тих, хто безпосередньо стикається з витребуванням майна, ця справа — приклад того, що навіть повний програш у першій інстанції не означає автоматичного успіху у вищих судах. Верховний Суд не перевіряє факти заново — він перевіряє право. І якщо право застосовано нехай і не ідеально, але без критичних помилок, постанова буде такою ж, як у справі №907/188/25: судові рішення залишаються незмінними, а касаційна скарга — без задоволення.
