Керування у стані сп’яніння без позбавлення права керування – це не гуманізм і не пошук справедливості, а потурання. Саме так поставила питання Велика палата Верховного Суду в постанові від 22 жовтня 2026 року у справі №990SCGC/21/26. Цим документом залишено без змін рішення Вищої ради правосуддя про дисциплінарне стягнення для судді з Борисполя.
Історія на перший погляд виглядає як звичайний спір про міру покарання. Друга дисциплінарна палата обмежилася попередженням. Активістка, яка ініціювала скаргу, з таким рішенням не погодилась і наполягала на суворій догані. Вища рада правосуддя її почула та застосувала суворіше стягнення, ніж ДДП, а саме догану з позбавленням права на отримання доплат протягом місяця. Це один із видів стягнень, передбачених статтею 109 Закону України Про судоустрій і статус суддів.
Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області з таким поворотом не змирився і пішов до Верховного Суду. Давайте розберемося, на чому трималася його позиція і чому вона не спрацювала.
Що саме ставили судді в провину
Ключ до справи – ч. 1 ст. 130 КУпАП. Ця норма описує керування транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції.
Санкція тут імперативна й кумулятивна. Простими словами: закон не дає судді вибору, а вимагає двох речей одночасно – штрафу і позбавлення права керування транспортними засобами. Не окремо, не на власний розсуд, а разом.
Що робив суддя насправді? Особам, притягнутим до адміністративної відповідальності, він призначав штраф і залишав їм право керування. Виходило дивно: водій сплатив у касу і того ж вечора знову за кермом.
Чому санкція така жорстка
Питання резонне. Позбавлення права керування – не примха законодавця, а спосіб фізично усунути небезпечну людину від керма. Штраф сам по собі цього не робить: гроші знайдуться, а звичка сідати за кермо після чарки нікуди не зникне.
Тут важливий момент. Адміністративне стягнення адресоване не лише порушнику, а й усім, хто думає, чи варто ризикувати. Коли перспектива втратити посвідчення зникає, зникає й стримувальний ефект.
Логіка судді: верховенство права і посилання на КК
Свою позицію суддя вибудував доволі витончено. Він наголошував, що призначення штрафу без позбавлення права керування ґрунтувалося на принципах верховенства права, пропорційності та індивідуалізації юридичної відповідальності.
Останній принцип – серце його аргументації. Суддя стверджував, що враховував обставини кожної справи та особу правопорушника. Мовляв, карати всіх за одним шаблоном – це не правосуддя, а механічний підхід.
Далі найцікавіше. Він посилався на аналогію зі ст. 69 КК України. Ця стаття дозволяє суду призначити покарання, м’якше за передбачене законом, коли є пом’якшуючі обставини. Логіка була така: КУпАП не врегульовує питання призначення більш м’якого стягнення і прямої заборони такого підходу не містить. Отже, застосування аналогії належало до меж допустимого суддівського розсуду.
Звучить переконливо? Лише на перший погляд.
Чому Велика палата ВС не погодилась
Перше заперечення стосувалося винятків. КУпАП не встановлює для військовослужбовців відповідних винятків, зазначила ВП ВС. Тож статус особи не міг виправдовувати відступ від імперативної санкції закону.
Друге – і головне. Доводи про аналогію з Кримінальним кодексом суд відхилив. Застосування аналогії чи посилання на інші галузі права в цьому випадку необґрунтовані. Закон чітко, однозначно і безумовно забороняє інший спосіб вирішення питання.
Кримінальне право й адміністративне – різні за логікою системи. У першому суддя справді має простір для пом’якшення. У другому санкція може бути сформульована так, що жодного простору не залишається. І коли закон висловлюється безумовно, суддя не має права переписувати його під себе, хоч би якими гуманістичними міркуваннями керувався.
Описка, яка виявилася не опискою
Є в цій історії ще один епізод, і він, мабуть, найпоказовіший. Ухвалюючи рішення про виправлення описки в постанові, суддя вийшов за межі повноважень, пов’язаних з усуненням технічних неточностей.
Що це означає на практиці? Виправлення описки – інструмент вузький. Він призначений для помилок у написанні слів, цифр, дат, найменувань та інших технічних дрібниць. А тут суддя фактично змінив зміст і суть рішення після набрання ним законної сили.
Внесені зміни охоплювали обставини розгляду справи, які мали значення для її вирішення. Вони безпосередньо впливали на резолютивну частину. Це вже не коректура, а нове рішення під виглядом коректури.
Уявіть просту ситуацію. Ви просите виправити в договорі дату, а вам заодно переписують суму й предмет. Формально – той самий договір. По суті – зовсім інший.
Чим усе закінчилося
Верховний Суд залишив скаргу судді без задоволення. Рішення ВРП про догану з позбавленням права на отримання доплат протягом місяця залишилося чинним.
Але річ навіть не в самому стягненні. Не позбавивши осіб, винних у вчиненні правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, права керування транспортними засобами, суддя сприяв формуванню в суспільстві відчуття безкарності за керування у стані сп’яніння.
Ця теза – не риторична прикраса. Вона про довіру до суду. Коли людина бачить, що водій напідпитку відбувається штрафом і далі спокійно їздить, правила для неї перестають існувати. А без віри в правила не працює ні закон, ні суд.
Місяць без доплат і догана в особовій справі – не найсуворіша санкція з можливих. Але для кожного судді ця історія корисна як нагадування: коли закон описує санкцію безумовно, жодні добрі наміри не перетворюють самовільне пом’якшення на справедливість.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
