Позачергові витрати при ліквідації банку – категорія, яка часто стає каменем спотикання між кредиторами та Фондом гарантування вкладів. І ось Верховний Суд 13 травня 2026 року у справі №910/10403/23 остаточно визначився: комісія за обслуговування рахунку в цінних паперах – це саме ті витрати, які Фонд зобов’язаний оплачувати поза чергою. Давайте розберемося, чому це рішення важливе і як воно змінює правила гри.
З чого все почалося
Історія тягнеться ще з 2015 року, коли Національний банк України відкликав банківську ліцензію в ПАТ «Банк Камбіо» та запустив процедуру його ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб узяв управління банком на себе – як цього вимагає Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Уже під час ліквідації, 8 грудня 2016 року, уповноважена особа Фонду уклала від імені «Банку Камбіо» договір з «Укргазбанком» про обслуговування рахунку в цінних паперах. На цьому рахунку обліковувалися цінні папери – облігації ТОВ «Навіум» та майнові права, що випливали з цінних паперів ТОВ «Інвестиційні Бізнес Рішення». Депозитарна установа сумлінно вела облік, виставляла щомісячні акти-рахунки, а от плати за ними не отримувала.
Із серпня 2019-го по квітень 2023 року набіг борг у 23 000 гривень: 500 грн строкової заборгованості та 22 500 грн простроченої. «Укргазбанк» пішов до суду.
Чому Фонд відмовлявся платити
Позиція Фонду гарантування вкладів була досить логічною на перший погляд. Ще у 2020 році банк продав майнові права на цінні папери через електронні аукціони. Два лоти пішли з молотка: один придбало ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста», інший – ТОВ «Профіт Файненс». Укладено договори купівлі-продажу, покупці сплатили гроші. Здавалося б – активи більше не належать банку, тож які можуть бути позачергові витрати при ліквідації банку на їх утримання?
Але тут криється ключовий юридичний нюанс, який і вирішив долю справи.
Магія бездокументарних цінних паперів
Річ у тім, що право власності на цінні папери в бездокументарній формі – а саме такі обліковувалися на рахунку – переходить не в момент підписання договору купівлі-продажу. Воно переходить тільки тоді, коли цінні папери списані з рахунку попереднього власника й зараховані на рахунок нового. Це пряма вимога Закону України «Про депозитарну систему України».
Суди встановили: жодного розпорядження про списання цінних паперів до депозитарної установи не надходило. Фонд не надав доказів, що хтось взагалі звертався до «Укргазбанку» з вимогою переказати цінні папери на рахунки переможців аукціонів. У виписці з рахунку так і значилися: власник – «Банк Камбіо».
Колегія суддів Касаційного господарського суду погодилася з важливим висновком, уже сформульованим Верховним Судом у справі №910/10948/23: сам лише факт укладення договору за результатами аукціону, без належного оформлення переходу прав у системі депозитарного обліку, не свідчить про зміну власника.
Іншими словами, поки цінні папери висять на рахунку банку – банк залишається їхнім власником. А отже, зобов’язаний їх утримувати. І платити за це утримання.
Що каже стаття 52
Тут на сцену виходить стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вона чітко розмежовує два типи виплат під час ліквідації банку: чергові вимоги кредиторів (які задовольняються в порядку визначеної законом черги) і позачергові витрати, безпосередньо пов’язані з ліквідаційною процедурою.
Частина друга цієї статті перелічує позачергові витрати, серед яких окремим пунктом стоять «витрати, пов’язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку». І суди трьох інстанцій одностайно визнали: обслуговування рахунку в цінних паперах – це і є утримання майна. Адже без депозитарного обліку цінні папери в бездокументарній формі просто не можуть існувати як активи.
До речі, важлива деталь: сам договір про обслуговування рахунку уклали вже після початку ліквідації. Тобто Фонд свідомо взяв на себе це зобов’язання – а тепер намагався уникнути його виконання.
Про ліквідаційний баланс і фінал процедури
Фонд також посилався на те, що виконавча дирекція ще в серпні 2024 року затвердила ліквідаційний баланс банку. Мовляв, усе – процедура завершена, вимоги погашені, нових боргів не існує.
Але Верховний Суд нагадав: ліквідаційна процедура банку вважається завершеною не з моменту затвердження балансу, а з моменту внесення запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру. Частина третя статті 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» проводить це розмежування гранично чітко.
У справі №910/10403/23 доказів внесення такого запису щодо «Банку Камбіо» не було. Отже, ліквідація триває. І позачергові витрати при ліквідації банку мають оплачуватися протягом усієї процедури – аж до її фінального завершення.
Чим усе закінчилося
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду без задоволення. Рішення попередніх інстанцій – про стягнення 23 000 грн із «Банку Камбіо» та зобов’язання Фонду включити цю суму до кошторису витрат – залишилися в силі. Виконання рішення, зупинене на час касаційного перегляду, поновлено.
Крім того, суд окремо зазначив: справи, на які посилався Фонд – про стягнення вкладів фізичними особами чи вимоги НБУ як заставодержателя – не є подібними до цієї. У них не досліджувалося питання позачергових витрат на утримання майна банку в контексті частини другої статті 52. Тож посилання на них суд відхилив як нерелевантні.
Практичний урок цієї історії простий: якщо ви обслуговуєте рахунок у цінних паперах банку, що перебуває в ліквідації, – ваші послуги є витратами на утримання майна. І Фонд гарантування вкладів зобов’язаний оплачувати їх позачергово. Головне – щоб цінні папери й далі обліковувалися на рахунку банку, а не були належно списані на користь нових власників. Бо без списання немає переходу права власності – а отже, немає й підстав припиняти оплату.
