Війна, яку Москва готова вести роками. Мільйони мобілізованих, заводи, що працюють у три зміни, і 30 тисяч нових солдатів щомісяця — рівно стільки, щоб утримувати фронти, поки пропаганда годує тил казками про швидку перемогу. Зупинити цей конвеєр самими танками й дронами не вийде. У Міністерстві оборони України впевнені: ключ до справжнього фіналу лежить не в арсеналах, а в головах.
Про це у своєму Telegram-каналі написав радник міністра оборони, фахівець із військових технологій Сергій Бескрестнов із позивним «Флеш». Його заява — не про нову секретну зброю і не про наступ. Вона про те, що, можливо, давно лежить у вас у кишені.
Конвеєр, якому байдуже на втрати
Флеш не будує ілюзій. Військово-політичне керівництво Росії, за його оцінкою, здатне підтримувати нинішній темп бойових дій тривалий час. У них вистачає ресурсів і на поповнення особового складу, і на виробництво озброєнь.
«Гадаю, всі вже зрозуміли, що керівництво РФ готове вести цю війну в нинішньому форматі дуже довго. Знайти щомісяця 30 тисяч людей для відправки на смерть, щоб утримати фронти, — не проблема», — пише він.
Суха арифметика. Кожного місяця — пів сотні тисяч новобранців, загнаних у зону бойових дій. Для Кремля це розхідник, а не трагедія. І поки ця машина працює без серйозних збоїв, розрахунок на суто військове виснаження противника перетворюється на гонку з нескінченністю. Де ж тоді важіль?
Чому війна раптом перестала бути «десь далеко»
І ось тут Бескрестнов вказує на фактор, який часто випускають у розмовах про фронти й постачання. Головний обмежувач для Кремля — не західні санкції і не втрати в техніці. Це настрій усередині самої Росії.
«Реальна можливість прискорити закінчення війни полягає в реакції населення Росії на наші дії. Раніше СВО було десь далеко, а тепер раптом опинилося поруч», — пояснює він.
Чесно кажучи, логіка тут проста й жорстка. Поки війна для мешканця Єкатеринбурга чи Хабаровська — це картинка з телевізора, він може абстрагуватися. Але коли удари дронів прилітають у сусідній регіон, коли ціни злітають не абстрактно, а в конкретному магазині, коли з сусіднього під’їзду вивозять чергового «двохсотого» — ось тоді абстракція ламається. І тоді питання починають ставити не опозиційні блогери, а власна шкура.
Радник міністра не говорить про партизанщину чи диверсії. Він говорить про те, що українцям варто активніше використовувати єдиний канал, який пробиває залізну завісу, — інтернет.
Когнітивний фронт: що пропонує Міноборони
«Якщо ви хочете зупинити війну, допомагайте впливати на народ РФ через інтернет. Росіянам потрібно всюди пояснювати справжні причини їхніх поточних проблем і шляхи їх усунення», — закликає Бескрестнов.
І це, мабуть, найнесподіваніший для військового чиновника рецепт. Не гармати, не ракети, а інформація. Причому не абстрактна пропаганда, а точкове, щоденне прогризання тієї картини реальності, яку будує Кремль.
Ідеться про те, щоб демонструвати реальний масштаб наслідків війни для самої Росії. Не абстрактні «поганий Путін», а конкретні розбиті російські міста, зростання тарифів, відсутність нормальної меддопомоги через перевантаження шпиталів, повернення скалічених ветеранів у глибинку. Контент, який не змушує стати в опозицію, але змушує засумніватися у вічному гаслі «все йде за планом».
Бескрестнов окремо підкреслив: важливо показувати регіони. Москву й Пітер Кремль поки що більш-менш заколисує подачками, а от Сибір, Поволжя, провінційна Росія — зовсім інша справа.
Зброя в кожному смартфоні
Радник міністра називає це когнітивною війною. І формулює без евфемізмів: «Не всі війни відбуваються на полі бою. Когнітивна війна — одна з них. І ми в Міністерстві оборони знаємо, що це таке».
Когнітивна війна — не просто термін зі штабних документів. Це системний вплив на масову свідомість із метою змінити сприйняття реальності, цінності, а в кінцевому підсумку — поведінку. І з цього погляду заклик до українців ставати операторами такого інформаційного тиску — це не популізм, а воєнна стратегія, перекладена на цивільні рейки.
Давайте розберемося без ілюзій. Ніхто не чекає, що після перегляду ролика в TikTok росіянин вийде на площу з українським прапором. Завдання складніше й тонше — позбавити Кремль того самого морального карт-бланшу, за якого «30 тисяч на місяць — не проблема». Коли мовчазна більшість перестане погоджуватися на роль гарматного м’яса, коли у військкоматах почнуть питати не «як правильно заповнити анкету», а «з якого дива я маю туди йти» — ось тоді й конвеєр почне пробуксовувати.
І ось у чому штука: для цього не потрібно перетинати кордон. Не треба бути хакером чи військовим аналітиком. Достатньо розуміти, що кожне повідомлення в соцмережах, кожне посилання на реальну ситуацію в Курській чи Бєлгородській областях, кожне свідчення збоїв у системі — це удар. Не такий гучний, як вибух снаряда, але б’є по тому самому ресурсу: по здатності системи відтворювати згоду на війну.
Звісно, пропагандистська машина Кремля вміє блокувати, спотворювати й перекручувати. Але вона аналогова по суті — вона працює в режимі монологу, а інтернет дає можливість діалогу й вірусного поширення там, де офіційне ТБ уже не контролює порядок денний. Бескрестнов закликає не просто до «викриттів», а до створення такого середовища, в якому брехня стає незручною, дорогою й небезпечною для самої влади.
Поки російські воєнкори знімають постановочні переможні репортажі, справжні бої дедалі частіше точаться не в окопах, а в смартфонах мешканців Рязані, Челябінська та Хабаровська. Питання лише в тому, чи встигне правда пробити стіну пропаганди раніше, ніж Кремль надішле чергові 30 тисяч.
