Уявіть: ви роками судитеся з податковою, нарешті програєте першу інстанцію, подаєте апеляцію й окремо просите – «хочу особисто бути на засіданні, мені є що сказати». А суд мовчки розглядає все за паперами і виносить рішення без вас. Саме в такій ситуації опинилася фізична особа-підприємець, чию справу нещодавно переглядав Верховний Суд. І саме письмове провадження стало тим каменем спотикання, через який усе довелося повертати на новий розгляд.
Давайте розберемо цю історію детально – вона багато говорить про те, як працює принцип справедливого суду в Україні і чому право бути заслуханим не можна ігнорувати.
З чого все почалося
ФОП ще у грудні 2019 року звернулася до суду з позовом проти Головного управління ДФС та Головного управління ДПС у Черкаській області. Предметом спору стали дії податківців зі складання акта про ненадання документів під час документальної невиїзної перевірки.
Підприємиця стверджувала: акт складено безпідставно, з порушенням строків, а сам наказ про перевірку вона фактично отримала лише через місяць після того, як ревізори вже підписали акт. Більше того, на думку позивачки, вимогу про надання документів їй вручили 27 червня 2019 року – а строк на її виконання закінчувався аж 19 липня. Акт же склали ще 7 червня, тобто задовго до спливу цього строку.
Черкаський окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив. Шостий апеляційний адміністративний суд 30 грудня 2024 року залишив це рішення без змін. І отут криється головна проблема, яку згодом помітив Верховний Суд.
Що не так із розглядом в апеляції
Суд першої інстанції розглядав справу за правилами загального позовного провадження. Це означає, що справа не була «спрощеною» – суд викликав сторони, проводив підготовче засідання, досліджував докази. Формально фінальне рішення ухвалювалося в письмовому порядку, але лише тому, що обидві сторони самі подали заяви про розгляд без їхньої участі. Тобто це був їхній свідомий вибір.
В апеляції ситуація змінилася. Суддя-доповідач Шостого апеляційного адмінсуду ухвалою від 26 листопада 2024 року призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження. Підстава – пункт 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Ця норма дозволяє розглядати справу без виклику сторін, якщо апеляційну скаргу подано на рішення, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Але ж рішення суду першої інстанції ухвалювалося за правилами загального позовного провадження, а не спрощеного. Посилання на пункт 3 статті 311 КАС України тут просто не працювало. І це – ключова помилка.
Право бути почутим: чому це важливо
Кодекс адміністративного судочинства України прямо каже: письмове провадження можливе лише у вичерпному переліку випадків. Їх три:
- жоден учасник не клопоче про особисту участь;
- усіх належно повідомили, але ніхто не прийшов;
- апеляцію подано на рішення, винесене у спрощеному письмовому провадженні.
В усіх інших випадках суд має викликати сторони або принаймні розглянути їхні клопотання про бажання взяти участь. Тут важливий момент: ФОП у своїй апеляційній скарзі прямо заявила, що хоче бути присутньою на засіданні. І суд апеляційної інстанції це клопотання навіть не розглянув.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував: публічний характер судового розгляду – це істотний елемент права на справедливий суд. Відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою. Якщо суд ігнорує це право без належних підстав – його рішення не може вважатися законним.
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Шишова О.О., Васильєвої І.А. та Яковенка М.М. 13 травня 2026 року ухвалила постанову, якою касаційну скаргу підприємця задовольнила частково.
Суд констатував: апеляційний суд порушив норми статті 311 КАС України, оскільки рішення суду першої інстанції не було ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Отже, підстави для застосування письмового провадження в апеляції просто не існувало.
Цікаво, що Верховний Суд навіть не дійшов до перевірки суті спору – чи законно податківці склали той акт, чи були порушені строки, чи правильно застосовано Податковий кодекс України. Процесуальне порушення виявилося настільки суттєвим, що унеможливило будь-яку подальшу оцінку аргументів сторін.
Як працює механізм повернення справи
Тут варто пояснити один технічний, але важливий момент. Кодекс адміністративного судочинства України у статті 353 розрізняє два сценарії:
Якщо порушення допустив тільки суд апеляційної інстанції – справа повертається саме туди для продовження розгляду. Якщо ж порушення були і в першій, і в апеляційній інстанціях – справу направляють на новий розгляд до суду першої інстанції.
У цьому випадку «нашкодив» лише апеляційний суд. Тому Верховний Суд скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року і направив справу №580/4247/19 на новий розгляд до того ж апеляційного суду. Простіше кажучи: апеляцію переглянуть заново, але цього разу – з дотриманням усіх процесуальних норм і, ймовірно, із запрошенням сторін до зали засідань.
Чому ця справа важлива для бізнесу
Кожен підприємець, який судиться з податковою чи будь-яким іншим державним органом, має знати: формальне ставлення суду до процедури – це не дрібниця. Коли апеляційний суд безпідставно переходить у режим письмового провадження, він фактично позбавляє сторону можливості пояснити свою позицію усно, поставити запитання, звернути увагу на деталі, які могли загубитися в паперах.
Верховний Суд послідовно відстоює цю позицію. У постановах від 25 серпня 2023 року (справа №826/17150/18), від 31 серпня 2023 року (справа №160/722/21), від 25 травня 2023 року (справа №160/7027/22) та багатьох інших суд щоразу нагадував: право на участь у судовому засіданні не можна ігнорувати.
До речі, варто звернути увагу ще на один нюанс: Верховний Суд у цій справі посилався на пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України. Ця норма передбачає обов’язкове скасування рішення, якщо справу розглянуто без учасника, не повідомленого належним чином – за умови, що він обґрунтовує цим свою касаційну скаргу. Саме так і сталося: підприємиця вказала на це порушення, і воно стало фатальним для оскарженої постанови.
Практичний висновок для тих, хто зараз судиться: уважно перевіряйте, на якій підставі суд призначає письмове провадження. Якщо ваша справа розглядалася за правилами загального позовного провадження, а в апеляції вам раптом відмовляють у виклику – це тривожний дзвіночок. І як показує практика Верховного Суду, така помилка цілком може стати підставою для скасування несприятливого рішення.
До речі, у матеріалах справи фігурують і інші цікаві моменти, як-от суперечка про дату вручення наказу про перевірку. Але Верховний Суд до них навіть не дійшов – процесуальне порушення виявилося тим бар’єром, який довелося долати в першу чергу. Чи доб’ється підприємиця успіху при новому апеляційному розгляді – покаже час. Але одне можна сказати точно: її право бути почутою суд тепер захистив.
