Зупинення провадження у справі часто сприймають як звичайну технічну паузу – мовляв, суд просто чекає на рішення в іншому процесі, а потім усе продовжиться. Але насправді це серйозний крок, який може затягнути розгляд на місяці. Верховний Суд у серпневій постанові у справі №910/11136/25 нагадав: для такої паузи потрібні не припущення, а залізобетонні підстави. І якщо їх немає – ухвала про зупинення не встоїть.
Історія, яка змусила Верховний Суд втрутитися
ФОП Зубенко К.С. звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «AZVIRT» ММС. Вимагав 8 800 000 гривень неустойки за договором оренди транспортних засобів та будівельної техніки. Як це часто буває в орендних спорах, техніку не повернули вчасно – чотири бетонозмішувачі марки HOWO продовжували використовуватися після того, як договір припинив свою дію.
Суд першої інстанції позов задовольнив повністю. Здавалося б, крапка. Але Фірма подала апеляційну скаргу і разом із нею – клопотання про зупинення провадження у справі. Логіка була такою: в Господарському суді Київської області розглядається позов про визнання того самого договору оренди недійсним (справа №911/3166/25). Тож давайте зачекаємо, поки там усе вирішиться.
Північний апеляційний господарський суд погодився. 26 травня 2026 року він постановив ухвалу, якою зупинив провадження до набрання законної сили рішенням у справі №911/3166/25. Свою позицію апеляція обґрунтувала тим, що в іншій справі вирішується «первинне питання» – чи мав позивач право передавати майно в оренду. Мовляв, якщо договір позички визнають недійсним, то ФОП Зубенко не є належним орендодавцем, а отже – немає права вимагати неустойку.
Що сказав Верховний Суд
І ось тут Верховний Суд сказав: «Стоп. Давайте розбиратися по суті». 13 серпня 2026 року колегія суддів Касаційного господарського суду ухвалила рішення, яке варто уважно вивчити кожному юристу-практику.
Суд нагадав базову річ: пункт 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України передбачає зупинення провадження лише тоді, коли існує об’єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої. Ключове слово тут – «об’єктивна». Не суб’єктивні припущення, не «можливо, це якось вплине», а реальна перешкода, яку суд не може подолати самостійно.
Давайте розберемо аргументи апеляційного суду по черзі – це допоможе зрозуміти, де саме була помилка.
Перший аргумент: без рішення в іншій справі неможливо встановити, чи мав позивач право передавати техніку в оренду. Верховний Суд парирував просто: між тими ж сторонами вже є остаточне рішення у справі №910/8009/24, яким суд зобов’язав Фірму повернути техніку і стягнув неустойку за попередній період. Нинішній спір – лише про наступний період прострочення. Ігнорувати вже встановлені обставини – означає ставити під сумнів законну силу судового рішення, яке набрало чинності.
Другий аргумент: обставини щодо правового титулу позивача матимуть преюдиційне значення. Так, справи справді пов’язані. Але, як наголосив Верховний Суд, сама по собі пов’язаність – це необхідна, проте недостатня умова для застосування пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України. Потрібно ще довести, що суд фізично не може встановити потрібні факти в межах своєї юрисдикції.
Третій аргумент: існує ризик ухвалення взаємовиключних рішень. Суд касаційної інстанції відповів чітко: ризик різної правової оцінки – це не окрема підстава для зупинення провадження. До того ж рішення у цій справі стосується лише сторін конкретного договору оренди – воно має дію inter partes (тобто тільки для учасників спору) і не створює правових наслідків для власника техніки, який не брав участі у процесі.
Що насправді означає «об’єктивна неможливість»
Колеги, це поняття – серце проблеми. Давайте розберемося з ним детальніше.
Верховний Суд послався на позицію об’єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену ще в постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20. Там сформульовано три ключові умови для зупинення провадження у справі. По-перше, провадження слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав. По-друге, під неможливістю розуміють ситуацію, коли суд не може встановити обставини самостійно через обмеженість юрисдикції, неможливість розгляду тотожної справи або черговість розгляду вимог. По-третє, справа, що зупиняється, має бути обов’язково пов’язана з іншою справою, де встановлюються обставини, що впливають на докази.
І ще один важливий нюанс, про який часто забувають. Сам текст пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК містить пряме застереження: суд не може посилатися на об’єктивну неможливість, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини самостійно. Тобто якщо в матеріалах справи достатньо документів для прийняття рішення – зупинятися не можна, крапка.
Апеляційний суд, чесно кажучи, цю норму просто проігнорував. Він не пояснив, яку саме обставину не може встановити, чому не може і яка процесуальна перешкода цьому заважає. Натомість обмежився загальними фразами про «взаємопов’язаність» двох справ.
Практичний урок
Коли ваш опонент просить суд зупинити провадження у справі до вирішення іншої – не поспішайте погоджуватися. І точно не опускайте руки, якщо суд уже задовольнив таке клопотання.
Ось три запитання, які варто поставити – і перед судом, і перед собою:
- Чи справді існує обставина, яку неможливо встановити в цьому процесі?
- Чим конкретно обумовлена неможливість – обмеженням юрисдикції, предметом позову чи чимось іще?
- Чи достатньо вже зібраних доказів для того, щоб суд міг самостійно оцінити всі факти?
Якщо на третє запитання відповідь «так» – зупинення провадження є незаконним. І Верховний Суд у справі №910/11136/25 це підтвердив, скасувавши ухвалу апеляції та направивши справу для продовження розгляду.
Крім того, варто пам’ятати: подання нового позову з вимогою визнати договір недійсним не є автоматичною підставою для зупинення всіх пов’язаних справ. Тим більше, якщо між тими самими сторонами вже є остаточне судове рішення, яким договір фактично визнано чинним. Інакше ми отримаємо інструмент для нескінченного затягування процесів – подавай нові позови і вимагай зупинки, поки суди роками розглядають чергове коло вимог.
Господарський процесуальний кодекс України вимагає від суду не формального, а змістовного підходу. Мало написати в ухвалі «справи пов’язані». Треба пояснити, чому ця пов’язаність унеможливлює розгляд. І якщо такого пояснення немає – ухвала про зупинення довго не проживе.
