Уявіть: ви дізнаєтеся, що десь у суді ухвалили рішення, яке безпосередньо стосується вашого майна. Але вас туди навіть не покликали. Знайома ситуація? Саме про цю проблему і висловилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 березня 2026 року у справі № 922/5241/21. І сказала вона те, що може змінити підхід до перегляду сотень справ.
Але почнімо здалеку. У центрі цієї історії – нежитлові приміщення в Харкові, які міська рада вирішила приватизувати шляхом викупу. Прокурор із цим не погодився, подав позов, і справа пройшла усі судові кола, доки не опинилася перед очима найвищої судової інстанції країни.
Про що, власне, спір
Коротко канву подій можна описати так. Харківська міська рада ухвалила рішення про відчуження комунальних приміщень, Управління комунального майна уклало договір купівлі-продажу з підприємицею, а та згодом продала приміщення іншій особі. Кінцевим власником через договори дарування став батько останнього покупця – і саме він подав касаційну скаргу, яка й привела справу до Великої Палати.
Скаржник стверджував: апеляційний суд, ухвалюючи постанову, вирішив питання про права, інтереси та обов’язки його сина – особи, яку до участі у справі не залучили. Мовляв, суд дав оцінку діям сина як покупця, а той навіть не мав змоги захищатися. І ось тут починається найцікавіше.
Що таке «рішення суду про права, інтереси та обов’язки особи»
Давайте розберемося з термінологією, бо без цього далі ніяк. Господарський процесуальний кодекс України містить пункт 8 частини першої статті 310 – це та норма, яка зобов’язує суд касаційної інстанції скасувати рішення, якщо воно ухвалене про права, інтереси та обов’язки осіб, не залучених до участі у справі.
Але що таке це саме «рішення про права»? Чи достатньо того, що в мотивувальній частині суд згадав когось недобрим словом? Чи йдеться лише про резолютивну частину – ту, де суд прямо каже: «Стягнути з Іваненка», «Зобов’язати Петренка» тощо?
Велика Палата провела чітку межу. І вона має значення.
Мотивувальна частина: висновки, які вас не стосуються
Почнімо з простого. Мотивувальна частина судового рішення – це міркування суду про те, чому він дійшов тих чи інших висновків. Там аналізують докази, дають правову оцінку обставинам, посилаються на закони.
І от що важливо: якщо в мотивувальній частині суд висловився про когось, кого не було в процесі, – це ще не означає, що він ухвалив рішення про права, інтереси та обов’язки цієї особи. Чому? Бо стаття 75 ГПК України прямо каже: обставини, встановлені судовим рішенням, не мають обов’язкової сили для тих, хто не брав участі у справі. І правова оцінка, надана судом якомусь факту в іншій справі, теж не є обов’язковою.
Тобто закон уже подбав про те, щоб «чужий» судовий висновок не вдарив по вас. Вам не потрібно бігти оскаржувати кожне рішення, де суд мимохідь про вас згадав. Преюдиція – річ сувора: вона працює тільки щодо тих, хто був у процесі.
Резолютивна частина: ось де справжня небезпека
Зовсім інша річ – резолютивна частина рішення. Це вже не міркування, а наказ. Присуд. Те, що підлягає примусовому виконанню.
Якщо в резолютивній частині суд стягує гроші з особи, яку не залучали до справи, або зобов’язує її щось зробити, або визнає недійсним документ, що посвідчує її право, – ось це і є те саме рішення про права, інтереси та обов’язки особи. І таке рішення підлягає безумовному скасуванню.
Велика Палата підкреслила: механізму, який би виключав сторонню особу з-під дії резолютивної частини рішення, просто не існує. Рішення обов’язкове для всіх – від органів влади до пересічних громадян. І якщо воно каже «витребувати майно у ОСОБА_1» – воно буде виконане саме так, незалежно від того, чи брав ОСОБА_1 участь у процесі.
Чому суддя не може «закрити очі»
І ось тут – ключовий поворот. Раніше в практиці Верховного Суду траплялися рішення, де судді казали приблизно так: «Скасування судових рішень через те, що вони зачіпають права незалученої особи, можливе лише за скаргою цієї особи. А раз вона не скаржиться – немає підстав для скасування».
Велика Палата від такого підходу відступила. Причому жорстко.
Логіка тут проста: ухвалення рішення про права, інтереси та обов’язки особи, яку не залучили до справи, – це дефект правосуддя такого масштабу, що суд вищої інстанції зобов’язаний реагувати на нього самостійно. Незалежно від того, чи просить хтось про це в касаційній скарзі. Незалежно навіть від того, чи сама постраждала особа подала скаргу.
Це не просто чиєсь приватне невдоволення. Це порушення самого права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини. А від такого права, як зауважила Велика Палата, особа не може відмовитися на засадах диспозитивності – мовляв, «я не заперечую, нехай без мене вирішують». Не може – і крапка.
Маленький нюанс із великими наслідками
Колегія суддів КГС ВС, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати, звернула увагу на цікаву річ: Касаційний цивільний суд у справі № 707/157/22 ще у грудні 2023 року дійшов висновку, що пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України (аналогічна норма) є самостійною та обов’язковою підставою для скасування рішення, навіть якщо в касаційній скарзі про це не йдеться. А от Касаційний господарський суд в аналогічних ситуаціях іноді відхиляв такі доводи, зазначаючи, що скаржник не уповноважений представляти інтереси незалученої особи.
Велика Палата усунула цю неузгодженість. І тепер підхід єдиний: якщо суд нижчої інстанції ухвалив рішення про права, інтереси та обов’язки особи, не залученої до участі у справі, – суд касаційної інстанції скасовує таке рішення ex officio, тобто за власною ініціативою.
Чим усе закінчилося в цій справі
Щодо конкретної справи № 922/5241/21, то Велика Палата дійшла висновку: апеляційний суд у своїй мотивувальній частині лише дав правову оцінку діям сина скаржника – а це не є рішенням про його права, інтереси та обов’язки. Однак постанову апеляційного суду все одно скасували – щоправда, з інших причин.
Апеляційний суд помилився, коли визнав неефективним способом захисту вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Оскільки прокурор у цій справі захищав інтереси територіальної громади, яка сама була стороною оспорюваного правочину, то без визнання цього договору недійсним годі й думати про повернення майна. Крім того, висновки про недобросовісність набувачів суд зробив на підставі недопустимих доказів – по суті, допитав представницю сторони як свідка без належного оформлення.
Тож тепер Східний апеляційний господарський суд розглядатиме справу заново, але вже з урахуванням правових позицій Великої Палати.
А для юридичної спільноти ця постанова – сигнал: якщо ви бачите, що суд збирається вирішити долю людини, яку навіть не покликали в процес, – це не просто «порушення, на яке можна не зважати». Це дефект правосуддя. І вищий суд зобов’язаний його виправити, навіть якщо ніхто не просив.
