Закриття апеляційного провадження – коли суд має на це право, а коли ні? Верховний Суд у справі №907/491/17 пояснив це на конкретному прикладі, і його аргументи варто знати кожному, хто хоч раз замислювався про оскарження «чужого» судового рішення.
Суть конфлікту: хто кому винен і чому це важливо
Уявіть: ви – кредитор компанії-банкрута. Ця компанія, своєю чергою, є кредитором у справі про неплатоспроможність фізичної особи. І ось ви дізнаєтеся, що частину її вимог суд визнав як звичайні конкурсні, хоча, на вашу думку, вони мали б бути забезпеченими заставою. Чи можете ви піти до апеляційного суду й оскаржити це рішення?
Давайте розкладемо ситуацію на складові. У Господарському суді Закарпатської області з 2017 року слухається справа про неплатоспроможність фізичної особи – підприємця Минди Юрія Васильовича. У жовтні 2023 року компанія «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» подала заяву з кредиторськими вимогами до боржника на понад 2 мільйони гривень.
Суд першої інстанції частково задовольнив цю заяву. Частину вимог – на 340 333 грн – визнав забезпеченими заставою майна боржника. А от решту – 1 736 427,05 грн – зарахував як звичайні конкурсні вимоги другої черги. І тут на сцену виходить новий гравець.
ТОВ «Ассісто» не було учасником цієї справи. Але ця компанія є кредитором ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» у справі про банкрутство останнього. Логіка «Ассісто» була такою: якщо вимоги «Інвестохіллс Веста» до боржника-фізичної особи визнані лише як конкурсні, а не забезпечені заставою – це зменшує ліквідаційну масу їхнього боржника. А отже, страждають і їхні власні майнові інтереси як кредитора.
Коротше кажучи, «Ассісто» вирішило: якщо наш боржник недоотримає грошей через «неправильний» статус його вимог у чужій справі, ми маємо право це виправити. І подало апеляційну скаргу.
Що вирішив апеляційний суд
Західний апеляційний господарський суд спочатку відкрив провадження за скаргою ТОВ «Ассісто». Але потім, розібравшись у ситуації глибше, – закрив його. Підставою для закриття апеляційного провадження став пункт 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
Як це працює? Коли особа, яка не брала участі у справі, подає апеляційну скаргу, а потім з’ясовується, що оскаржене рішення взагалі не стосується її прав, інтересів чи обов’язків – провадження закривають. Усе просто й логічно.
Апеляційний суд встановив: ухвала про визнання кредиторських вимог стосується виключно відносин між «Інвестохіллс Веста» та боржником Миндою Ю.В. Жодних висновків про права чи обов’язки ТОВ «Ассісто» в ній немає. Ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині.
Простими словами: те, що ви чийсь кредитор, ще не дає вам права втручатися в усі судові процеси, де фігурує ваш боржник.
Що сказав Верховний Суд
«Ассісто» не погодилося і пішло до Касаційного господарського суду. Аргументи ті самі: мовляв, рішення про статус вимог нашого боржника безпосередньо впливає на наші майнові очікування, тож ми маємо право на оскарження.
Верховний Суд, перевіривши доводи скаржника, залишив ухвалу апеляційного суду без змін. І навів розгорнуте обґрунтування, яке спирається на сталу судову практику.
Ключова теза така: особа, яка не брала участі у справі, може оскаржити судове рішення лише тоді, коли суд реально вирішив питання про її права, інтереси чи обов’язки. І цей зв’язок має бути очевидним і безумовним – не ймовірним, не гіпотетичним. Таку правову позицію Верховний Суд послідовно висловлював ще у своїх постановах 2020-2024 років, зокрема у справах №914/1643/19, №910/6681/20, №910/6180/20.
Суд також нагадав про позицію, яку Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 4 березня 2026 року у справі №922/5241/21. Там ідеться про важливий нюанс: висновки суду у мотивувальній частині рішення не мають зобов’язуючого – преюдиціального – значення для особи, яка не брала участі у справі. А правова оцінка, надана судом певному факту в іншій справі, взагалі не є обов’язковою.
Інакше кажучи: навіть якщо в якомусь рішенні написано щось таке, що вам не подобається або теоретично може вплинути на ваші інтереси – цього недостатньо для права на оскарження. Потрібно, щоб рішення безпосередньо втручалося у вашу правову сферу.
Ще один важливий момент від Верховного Суду: резолютивна частина рішення – це те, що має обов’язкову силу. Саме в ній суд присуджує: стягнути кошти, зобов’язати щось зробити, визнати право тощо. Якщо ваше ім’я там не згадується і жодних обов’язків на вас не покладається – ви не є суб’єктом цього рішення.
Коли закриття апеляційного провадження є неминучим
Отже, коли ж суд закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України? Відповідь гранично чітка: коли після відкриття провадження з’ясовується, що скаржник помилився – оскаржене рішення насправді не вирішує питань про його права, інтереси чи обов’язки.
Це не технічна формальність, а важливий процесуальний фільтр. Без нього будь-який кредитор міг би нескінченно оскаржувати рішення в усіх справах, де бере участь його боржник, паралізуючи роботу судів і створюючи правову невизначеність.
У ситуації з ТОВ «Ассісто» цей фільтр спрацював саме так, як і мав. Компанія керувалася припущенням, що статус вимог її боржника в чужій справі може колись вплинути на розмір ліквідаційної маси. Але припущення – це не те саме, що безпосереднє вирішення питання про права.
До речі, закриття апеляційного провадження у таких випадках відбувається незалежно від того, чи розглядалися відповідні доводи під час апеляційного розгляду за скаргою іншої особи. Це самостійна підстава, яка не залежить від інших обставин справи, і Верховний Суд неодноразово на цьому наголошував – зокрема, у постановах у справах №910/10364/16, №910/15967/21, №910/17544/20.
Практичний бік питання
Якщо ви кредитор у справі про банкрутство – пильнуйте за тим, що відбувається з активами вашого боржника. Але розумійте межі своїх процесуальних можливостей. Право на апеляційне оскарження має особа, чиї права, інтереси чи обов’язки безпосередньо зачеплені судовим рішенням. Опосередкований, імовірний чи гіпотетичний інтерес – не рахується.
Судова практика у цьому питанні є досить сталою. Верховний Суд послідовно дотримується цієї лінії щонайменше з 2020 року, а Велика Палата у 2026 році лише підсилила її своїм авторитетом. Тож розраховувати на те, що суд дозволить вам «зайти» в чужий процес через статус кредитора кредитора – марна справа.
Окремо варто запам’ятати механізм, закладений у статті 264 Господарського процесуального кодексу України. Суд апеляційної інстанції може відкрити провадження за скаргою неучасника справи, а потім закрити його, якщо виявить відсутність правового зв’язку між скаржником і оскарженим рішенням. Це нормальна, передбачена законом процедура, а не «відмова у правосудді», як іноді намагаються подати скаржники.
Справа №907/491/17 – гарна ілюстрація того, як працює цей механізм на практиці. І хоча для ТОВ «Ассісто» результат виявився невтішним, із погляду системної логіки господарського процесу все стало на свої місця. Сам по собі факт, що ви є кредитором особи, яка бере участь в іншому судовому процесі, не перетворює вас на учасника того процесу. І це, чесно кажучи, правильно – інакше судова система просто захлинулася б у нескінченних апеляціях від усіх, хто має бодай якийсь опосередкований інтерес.
