Уявіть: банк видає кредит під заставу нерухомості, позичальник не повертає гроші, а коли доходить до реального звернення стягнення на предмет іпотеки – з’ясовується, що майно вже давно «перемальоване», перепродане і заховане за кількома юридичними особами. Саме така історія розгорнулася у справі № 295/19577/14-ц, яку 02 квітня 2025 року розглянув Верховний Суд.
Як усе починалося
У липні 2007 року ТОВ «Оскар» отримало кредит у сумі 900 000 доларів США від АБ «Синтез». Для забезпечення виконання зобов’язань сторони уклали договір іпотеки – у заставу передали нежитлове приміщення площею понад 1000 кв. м у Житомирі. Умови здавалися стандартними: відчуження предмета іпотеки лише за письмовою згодою банку, можливість дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушень.
У лютому 2009 року права вимоги за обома договорами перейшли до «Укргазбанку», найбільшим бенефіціарним власником якого є держава в особі Міністерства фінансів України. А далі почалося найцікавіше.
Боржник, який не хотів платити
ТОВ «Оскар» допустило заборгованість за кредитом. У грудні 2010 року Господарський суд Житомирської області стягнув із нього понад 1,86 млн доларів США боргу. Здавалося б – ось він, момент для звернення стягнення на предмет іпотеки. Але судове рішення залишилося невиконаним.
Чому? Тому що ТОВ «Оскар» тим часом провернуло цілу схему. Ось її ключові етапи.
Спочатку компанія провела реконструкцію заставного приміщення – площа збільшилася, адреса уточнилася. Далі – отримала нове свідоцтво про право власності начебто на новий об’єкт. І нарешті – продала це майно ТОВ «Росток», яке згодом перепродало його фізичній особі.
Коли питання дійшло до реального виконання – виявилося, що стягувати нічого: предмет іпотеки нібито зник, а нова нерухомість формально не обтяжена заставою.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. На момент розгляду справи майно вже перебувало у власності ТОВ «Роскар» – ще однієї компанії, до статутного капіталу якої спірне приміщення внесли як майновий внесок.
Богунський районний суд міста Житомира у травні 2023 року відмовив у позові. Мотивація? Сплив позовної давності. Суддя вирішив, що банк мав право вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки ще з моменту подання позову про стягнення боргу у 2009 році, а отже трирічний строк минув ще у грудні 2012 року. Прокурор же подав позов у травні 2013-го.
Житомирський апеляційний суд пішов іншим шляхом. Він залишив рішення про відмову в силі, але змінив мотивацію: на думку апеляції, позивач обрав неналежний спосіб захисту. Мовляв, треба було спочатку подавати позов про визнання права іпотекодержателя, а вже потім – про звернення стягнення.
І тут виникає головна інтрига. Бо обидва підходи викликали серйозні запитання.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнила скарги прокуратури та «Укргазбанку». Постанову апеляційного суду скасували, справу направили на новий розгляд.
Чому апеляція помилилася? Верховний Суд вказав на кілька важливих моментів.
По-перше, іпотека за договором 2007 року ніколи не припинялася. Жодних доказів зворотного учасники справи не надали. А реконструкція предмета іпотеки – навіть без дозволу банку – не позбавляє майно статусу заставного. Це прямо випливає і з умов самого договору, і з приписів Закону України «Про іпотеку».
По-друге, суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/2416/17, але не помітив, що обставини тієї справи та справи № 295/19577/14-ц – не подібні. Там іпотека припинилася через ліквідаційну процедуру банкрутства. Тут – жодного припинення не було.
По-третє – і це, мабуть, найцікавіше – апеляційний суд взагалі не оцінив правильність висновку першої інстанції щодо позовної давності. Він обмежився загальними цитатами з постанов Верховного Суду, але не дослідив реального перебігу строків. А це ключове питання справи.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на докази недобросовісності. ТОВ «Оскар», ТОВ «Росток» і ТОВ «Роскар» виявилися пов’язаними особами. Наприклад, акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ «Роскар» від імені цього товариства підписувала директор ТОВ «Оскар». Усі дії цих компаній, за оцінкою суду касаційної інстанції, були спрямовані на уникнення виконання зобов’язань.
Чому ця справа важлива
Верховний Суд фактично визнав, що звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку є належним і ефективним способом захисту, коли боржник свідомо змінює характеристики заставного майна, щоб уникнути відповідальності. Не потрібно окремо звертатися з позовом про визнання права іпотекодержателя, якщо іпотека очевидно є чинною.
Також суд дав зрозуміти, що момент початку перебігу позовної давності слід відраховувати не від дати подання позову про стягнення боргу, а від моменту, коли кредитор дізнався про порушення саме умов договору іпотеки. У цій справі – від дати оформлення нового свідоцтва про право власності, тобто від липня 2011 року. А позов подали у травні 2013-го – тобто в межах трирічного строку.
Попереду – новий апеляційний розгляд. І тепер Житомирському апеляційному суду доведеться дати відповідь на головне запитання: чи може боржник, який роками ховає заставне майно за ланцюжком пов’язаних компаній, розраховувати на те, що формальні аргументи врятують його від виконання зобов’язань? Схоже, що ні.
