Коригування митної вартості – це, мабуть, один із найболючіших моментів для будь-якого імпортера. Ви привезли товар, чесно задекларували його ціну, зібрали всі документи, а митниця каже: «Ні, ми вважаємо, що ваш товар коштує дорожче». І починається: додаткові платежі, фінансові гарантії, втрачений час.
Але чи завжди митний орган має рацію, коли коригує митну вартість? Верховний Суд у справі № 380/6011/23 дав чітку відповідь: ні, не завжди. І якщо ви зіткнулися з подібною ситуацією, ця справа – ваш дороговказ.
Що сталося: деревообробні верстати, які «подорожчали» на митниці
Уявіть: український підприємець купує у польської компанії «ETAPOL» партію деревообробних верстатів, що були у використанні. Шість поставок, десятки одиниць обладнання – шліфувальні, фрезерні, свердлильні верстати 1970-2000-х років випуску. Загальна вартість – трохи більше 98 тисяч євро. Усе на умовах поставки DAP – тобто продавець доставляє товар прямо до Радехова.
Підприємець подає митні декларації, додає контракт від 2016 року, рахунки-фактури, транспортні документи, платіжні доручення – усе, як того вимагає Митний кодекс України. Митна вартість заявлена за основним методом – за ціною контракту. Здавалося б, усе прозоро.
І тут Львівська митниця видає шість рішень про коригування митної вартості. Аргументи митниці зводилися до кількох пунктів: у документах є розбіжності щодо термінів оплати, не підтверджено складові митної вартості, продавець і покупець – пов’язані особи, а отже ціна могла бути заниженою. Крім того, митницю не влаштувало, що експертні висновки про вартість стосувалися іншої партії товарів, а довідкова інформація про ціни на схоже обладнання не давала змоги ідентифікувати товари за моделями та роками випуску.
Коротше кажучи, митниця вирішила: «Ми вам не віримо, платіть більше». І скоригувала вартість за резервним методом, узявши дані з цінової бази ЄАІС.
Перша ключова помилка митниці: розбіжності, які ні на що не впливають
Давайте розберемо аргументи митниці по черзі. Перший – у інвойсах зазначено термін оплати 45 днів, а в контракті прописано, що покупець має оплатити товар не пізніше 30 днів після отримання. На перший погляд – справді розбіжність.
Але суд подивився на це інакше. Рахунок-фактура – це документ, який фіксує фактичну вартість поставленого товару. А от рахунок-проформа – зовсім інший документ, він не є розрахунковим і не зобов’язує до оплати. Так, у контракті згадувалася проформа, але це не змінює головного: ціна товару в будь-якому разі залишається такою, якою її погодили сторони.
І знаєте, що вирішили суди? Розбіжність у термінах оплати жодним чином не впливає на саму ціну товару. А якщо вона не впливає на ціну – вона не може бути підставою для коригування митної вартості.
Тут важливий момент: Митний кодекс України дозволяє митниці витребувати додаткові документи лише тоді, коли є обґрунтовані сумніви. І сумніви мають стосуватися саме числових значень митної вартості – тобто ціни та її складових, – а не будь-яких технічних моментів. Простіше кажучи: якщо в одному документі написано «оплата через 30 днів», а в іншому – «через 45», але сама сума скрізь однакова, то підстав для коригування вартості немає.
Друга помилка: пов’язані особи – не вирок
Мабуть, найсильнішим аргументом митниці було те, що продавець і покупець – пов’язані особи. У декларації митної вартості підприємець сам зазначив цей факт. І це дійсно серйозно, бо коли сторони пов’язані, є ризик, що ціна може бути «намальована» неринковою.
Але – і це принципово – сам по собі факт пов’язаності ще нічого не доводить. Верховний Суд ще у 2018 році у справі № 804/5688/16 пояснив: наявність зв’язку між продавцем і покупцем не є автоматичною підставою вважати митну вартість недостовірною. Потрібно довести, що цей зв’язок реально вплинув на ціну.
А що зробила Львівська митниця? Просто послалася на те, що в базі ЄАІС є інформація про схожі товари, розмитнені за вищою ціною. Але ж це не доказ впливу пов’язаності на конкретну угоду.
Більше того, Митний кодекс України у частині 13 статті 58 прямо зобов’язує митний орган надати декларанту письмове обґрунтування того, що взаємозв’язок між сторонами вплинув на ціну. Не надали письмового обґрунтування? Все – вважається, що впливу не було. У цій справі митниця такого обґрунтування не надала. І суди це зафіксували.
Крім того, підприємець надав конкретні документи: рахунки-фактури з чіткими сумами, підписані та скріплені печаткою продавця, специфікації з переліком кожної одиниці товару, транспортні накладні. Усе це разом давало повну картину того, що саме куплено і за яку ціну.
Третя помилка: вимога документів, які неможливо зібрати
Окрема історія – це перелік додаткових документів, які витребувала митниця. Там було все: від калькуляції ступеня зносу до відомостей про консервацію, види ремонту, дату початку експлуатації, інтенсивність використання, фізичний знос, повну та залишкову балансову вартість. Для верстатів, яким по 30-50 років.
Чесно кажучи, зібрати таку інформацію про вживане обладнання, виготовлене в 1970-80-х роках, практично неможливо. Але річ навіть не в цьому. Суди нагадали митниці просту істину: витребування додаткових документів – це не гра «хто більше назбирає папірців». Це спосіб перевірити конкретні сумніви щодо конкретних числових значень.
І коли підприємець надав усі основні документи, які чітко підтверджували ціну товару, митниця не мала права вимагати додаткові документи просто про всяк випадок. Верховний Суд неодноразово наголошував: неподання додаткових документів не тягне безумовних негативних наслідків – воно стає підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли основні документи справді недостатні або містять реальні суперечності.
Що означає ця справа для бізнесу
Рішення Верховного Суду у справі № 380/6011/23 – це не просто перемога конкретного підприємця. Це сигнал для всіх імпортерів: коригування митної вартості можна і потрібно оскаржувати, якщо митниця не має справжніх, обґрунтованих підстав.
Суд чітко розставив акценти. По-перше, розбіжності в документах мають стосуватися саме ціни товару, а не другорядних умов. По-друге, пов’язаність сторін – не привід для автоматичного недовір’я, митниця зобов’язана довести реальний вплив на ціну. По-третє, вимога додаткових документів має бути обґрунтованою, а не формальною спробою ускладнити життя імпортеру.
Крім того, суд відхилив посилання митниці на те, що довідкова інформація з цінової бази ЄАІС нібито свідчить про вищу вартість схожих товарів. Позиція Верховного Суду тут незмінна: наявність у базах даних інформації про розмитнення ідентичних чи подібних товарів за іншою ціною не може бути підставою для відмови у прийнятті митної вартості, заявленої за ціною контракту.
До речі, суд також стягнув з митниці на користь підприємця понад 23 тисячі гривень судових витрат і ще 3 тисячі – за професійну правничу допомогу. Тобто державний орган заплатив за свою надмірну підозрілість цілком реальні гроші.
Якщо ви імпортуєте товари й отримали рішення про коригування митної вартості, не поспішайте погоджуватися. Перевірте: чи справді ваші документи мають розбіжності? Чи ці розбіжності впливають на ціну? Чи надала митниця письмове обґрунтування своїх сумнівів? Якщо відповіді на ці питання вас не влаштовують – ймовірно, у вас є всі шанси відстояти свою позицію в суді. Справа № 380/6011/23 – яскраве підтвердження того, що формальний підхід митниці не проходить перевірку в судах, а Митний кодекс України створений для чесного й прозорого визначення митної вартості, а не для поповнення бюджету за рахунок надмірних донарахувань.
