Москва зачинила двері для територіальних компромісів. Після місяців туманних натяків на якісь «домовленості» з Вашингтоном Кремль повернувся до початкової, жорсткої позиції: жодних поступок, жодного повернення тимчасово окупованих територій України, в зайнятих районах Харківської та Сумської областей. І тим паче — жодної паузи, поки не взято весь Донбас.
Джерела Bloomberg, знайомі з перебігом обговорень, змалювали картину різко: Володимир Путін націлений силою завершити захоплення Донецької області. Прикордонні окуповані райони Сумщини та Харківщини Москва тепер розглядає як буфер — територію, яку не повернуть за жодних розкладів.
І ось у чому річ. Ще недавно Кремль, хай і туманно, але допускав компроміс. Що змінилося?
Аляскінський міраж розвіявся
Упродовж майже року після саміту Трампа й Путіна на Алясці в серпні 2025-го російські чиновники різного калібру товкмачили про «дух Анкориджа». Під цією фразою розумілося приблизно таке: Трамп нібито дав зрозуміти, що США не проти, якщо Україна віддасть увесь Донбас — включно з поки що не окупованими містами — в обмін на замороження фронту по інших напрямках.
Проблема в тому, що американська сторона ніколи цього не підтверджувала. Жодних публічних заяв про домовленості не було. А 25 червня держсекретар Марко Рубіо розставив крапки остаточно: «На Алясці не було жодної угоди. Була лише пропозиція».
Лавров ображено огризнувся. А 28 червня сам Путін несподівано визнав: «В Анкориджі справді не було жодних домовленостей». І тут-таки перевернув дошку — мовляв, компроміси, які обговорювалися, це американські пропозиції Москві, а не навпаки.
Саме цей момент, за даними джерел Bloomberg, став для Кремля переломним. Там сприйняли посилення риторики США як крах неформальних начерків, на які всерйоз розраховували.
Дрони, санкції та бензинова криза
Але річ не лише в дипломатичному розчаруванні. Кремлівську жорсткість підігріли події куди приземленіші.
Українські удари вглиб російської території — зокрема по Москві — завдали реальної шкоди. Постраждали нафтопереробні заводи. Виник дефіцит пального. Економіка відчула те, що роками відбувалося по інший бік кордону.
А потім Трамп підписав законопроєкт про санкції, який б’є по найчутливішому місцю: мита до 100% для п’ятірки найбільших покупців російської нафти й газу. Не проти Росії безпосередньо — проти тих, хто її годує.
У Кремлі це явно прочитали як ескалацію.
Армія сумнівається в обіцянках генералів
А тепер — головне тактичне рішення. Двоє джерел Bloomberg стверджують: Москва повернеться до переговорів лише після повного захоплення Донецької області. Міноборони РФ пообіцяло Путіну, що завдання буде виконано до кінця року.
Звучить знайомо, правда ж?
Однак джерело, близьке до російського військового відомства, малює зовсім іншу картину. Всередині самої армії, за його словами, чимало військових вважають ці терміни фантазією. Реалістичний прогноз — не раніше 2027 року. Розрив між публічною обіцянкою і внутрішньою оцінкою — відчутний.
Трамп тисне, Пєсков чекає на дзвінок
На цьому тлі цікаво виглядає публічна риторика Трампа. 8 липня в кулуарах саміту НАТО в Анкарі він заявив, що планує зідзвонитися з Путіним. «Ми дуже сильно тиснемо на президента Путіна. Не думаю, що йому це подобається», — кинув голова Білого дому.
Наступного дня прессекретар Пєсков сухо повідомив: Трамп після саміту так і не подзвонив.
Увесь цей ланцюжок — від «духу Анкориджа» до неприйнятого дзвінка — складається в доволі ясний візерунок. Кремль спробував продати своїм елітам і публіці версію, що з Трампом можна домовитися по-крупному. Не вийшло. Відповіддю стало повернення до максималістських вимог — і ставка на виснажливу війну до переможного, хай навіть «переможний» рубіж відсувається дедалі далі.
