Протягом минулого тижня атаки на цивільну інфраструктуру України чітко сфокусувалися на промисловості, ритейлі, автозаправних станціях і залізниці. Ви, можливо, читали новини й думали: «Знову завод? Знову склад? Чому саме туди?» Відповідь не лише в тактиці ворога, а й у грубому порушенні законів війни. Давайте розберемося, як виглядає ця тижнева картина з точки зору права і звичайної людської логіки.
Спочатку – факти, від яких стигне кров у жилах. 7 вересня російський обстріл спричинив пожежу на тютюновій фабриці корпорації British American Tobacco в Прилуках. Уявіть собі: десятки людей працюють на звичайному цивільному виробництві, а вночі туди прилітає ракета. На щастя, обійшлося без постраждалих. Але це не пом’якшує факту – удар прийшовся по об’єкту, який не має жодного стосунку до військових дій.
У ніч на 8 вересня пряме влучання отримав завод бренду Reeva в Білій Церкві. Виробництво та відвантаження товарів зупинилися миттєво. Знову ж таки, люди дивом не постраждали, однак підприємство стало мішенню. Це вже не просто прикрий випадок – це система.
А 10 вересня в Дніпрі постраждала частина олійно-екстракційного заводу, який випускає продукцію під торговою маркою «Олейна». Його власник – транснаціональна корпорація Bunge. Роботу завод призупинив, персонал не зачепило. Три удари за чотири дні, і скрізь – виключно цивільна інфраструктура.
Коли йдеться про такі події, зовсім не зайве згадати, що кажуть міжнародні договори. Жодна армія не має права свідомо цілити в об’єкти, які не є військовими. Додатковий протокол I до Женевських конвенцій (статті 48, 51, 52) прямо забороняє напади на цивільне населення та цивільні об’єкти. А стаття 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду називає умисні атаки на такі об’єкти воєнним злочином.
Простіше кажучи, це як уявити собі бійку, де ваш суперник замість того, щоб вести чесний двобій, гатить по вашому дому чи автомобілю. Погодьтеся, така поведінка не просто неспортивна – вона заборонена. У міжнародному гуманітарному праві є чіткий принцип розрізнення: воювати треба тільки з комбатантами та військовими цілями, а все інше – табу.
Але чому б’ють саме по тютюну, олії чи товарах для дому? Відповідь ховається в економічному тиску. Ритейл, автозаправки, залізнична інфраструктура – це кровоносна система країни. Коли вона страждає, страждають звичайні люди: зростають ціни, втрачаються робочі місця, ускладнюється логістика. Мета такої стратегії – виснажити суспільство. Однак виправдати нею удари по цивільній інфраструктурі неможливо.
Існує поняття «військова необхідність». Воно дозволяє завдавати шкоди цивільним об’єктам лише якщо вони водночас використовуються у воєнних цілях і немає іншого вибору. Але навряд чи тютюнова фабрика, що виробляє сигарети для магазинів, раптом перетворилася на склад боєприпасів. Так само маслоекстракційний завод не став казармою. Відсутність військового компонента робить кожен такий епізод очевидним порушенням.
Кожен факт атаки на цивільну інфраструктуру важливо фіксувати. Саме з таких задокументованих епізодів складаються досьє для національних і міжнародних судів. Ви, до речі, теж можете стати частиною цього процесу: зберегти фото, записати свідчення, передати інформацію правозахисникам. Чим більше доказів, тим важче винним уникнути відповідальності.
Міжнародні механізми – справа нешвидка. Але вони працюють. Справи щодо воєнних злочинів уже розслідуються, і кожен новий випадок лише додає цеглинку в будівлю майбутніх трибуналів. Недарма юристи наголошують: війна не скасовує права, вона лише змінює інструменти його захисту. Від атак на цивільну інфраструктуру не залишаєттся лише руйнувань – залишається правовий слід, і цей слід колись приведе до вироку.
