Мобілізація директора школи на Тернопільщині вже близько року не сходить з порядку денного місцевої громади. Чоловіка призвали після того, як через плутанину в територіальному центрі комплектування його оголосили в розшук. Навчальний заклад залишився без керівника, а обставини цієї справи досі розглядають у судах.
Про цю історію стало відомо завдяки народному депутату України Олексію Гончаренку. Він приїхав до ліцею в селі Великі Гаї Тернопільської області та поспілкувався з колективом. Далі розберемо, як людина взагалі потрапляє в розшук через чиюсь помилку, чи можна було цього уникнути і на що варто зважати керівнику закладу освіти.
Що відомо про цю історію
За словами депутата, на момент призову чоловік обіймав посаду директора школи в селі Грабовець тієї ж громади. Колеги переконують: до розшуку призвела саме плутанина в ТЦК, а не якесь ухилення від військового обов’язку.
Людина, яка дізналася, що її розшукують, могла б зачаїтися й чекати. Цей директор зробив навпаки – сам прийшов до територіального центру комплектування. Логіка проста: прийти, пояснити, залагодити непорозуміння.
Результат виявився зовсім іншим. Просто у відділі його мобілізували. Уже наступного ранку чоловік був на полігоні.
Навчальний заклад залишився без керівника. І це окрема проблема, яка стосується не лише однієї людини, а сотень дітей, педагогів і батьків.
Розшук через помилку: як так виходить
Сам по собі ТЦК не діє навмання. Є порядок оповіщення: військовозобов’язаному надсилають повістку, а якщо він не з’являється – центр має право звернутися до поліції щодо розшуку. Механізм виглядає логічно, поки в системі все збігається.
А от із даними буває по-різному. Відомості про призовників, військовозобов’язаних і резервістів зберігаються в Єдиному державному реєстрі, який часто називають «Оберіг». Записи туди потрапляють із різних джерел: реєстрів, відомостей підприємств, документів самої людини.
Одна зайва цифра в номері телефону, стара адреса після переїзду, дубль у базі – і повістка йде в нікуди. Людина при цьому навіть не здогадується, що в системі вона вже фактично ухилянт.
Кстати, розшук не означає автоматичного призову. Але він тягне за собою реальні наслідки: постанови про адміністративні стягнення, ускладнення з документами, а подекуди й обмеження. І найгірший сценарій – коли людина приходить сама, а працює логіка «нарешті з’явився».
Схоже, саме це і сталося в історії з директором школи на Тернопільщині.
Чи міг директор отримати відстрочку
Тут варто розрізняти дві різні речі: підстави для відстрочки та бронювання. Їх часто плутають, а різниця принципова.
Підстави для відстрочки прописані в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Сам факт посади директора школи серед них не згадується. Керівник закладу освіти – не та категорія, яку не призивають автоматично.
Інша справа – бронювання. Це механізм, за яким установу визнають критично важливою, і тоді частину її працівників можна залишити на місці, надавши відстрочку. Заклади освіти теж могли претендувати на такий статус, але правила за останні роки змінювалися не раз, і тут легко заплутатися навіть досвідченому кадровику.
Керівник, чий заклад не отримав відповідного статусу або чиї документи не встигли подати, залишається в загальному списку військовозобов’язаних. Питання до громади просте: чи була така можливість, чи готували пакет документів, чи зверталися до профільного міністерства? У повідомленні про це не йдеться. Але сам факт, що школу очолювала людина призовного віку, ставить чимало запитань до місцевої влади.
Що відбувається в судах
Обставини мобілізації розглядають у судах близько року. І це не дивно: судовий спір у таких справах майже ніколи не буває швидким.
Оскаржити саму постанову про розшук непросто, бо це не завжди окремий документ, який вручають людині під підпис. На практиці найчастіше сперечаються про дії ТЦК, про проходження військово-лікарської комісії, про наказ про призов. Практика тут неоднорідна: десь суд стає на бік людини, десь – на бік центру комплектування.
Навіть якщо суд визнає помилку, це не завжди означає повернення додому. Людина вже служить, а посада або вакантна, або вже зайнята. Громада тим часом шукає вихід: хтось виконує обов’язки директора, хтось тягне подвійне навантаження.
І це, мабуть, найболючіша частина всієї історії. Юридична помилка зазвичай має виправлення, а от час, який людина провела на полігоні замість школи, вже ніхто не поверне.
Що з цього винести практично
Перше. Перевіряйте свої дані. Якщо у вас є доступ до застосунку «Резерв+» або ви отримували повістку – варто переконатися, що адреса, телефон і місце реєстрації вказані правильно.
Друге. Зберігайте кожен папірець. Письмова заява до ТЦК, копія з відміткою про отримання, дата візиту, прізвище працівника – усе це згодом стає доказом у суді. Усні домовленості не працюють.
Третє. Не ігноруйте повістки, навіть якщо вважаєте їх помилковими. Ігнорування лише додає аргументів проти вас, а от своєчасна письмова відповідь із поясненням ситуації – навпаки.
Четверте. Якщо ви керівник закладу, тримайте напоготові пакет документів для бронювання. Це не гарантія, але це єдиний реальний шанс зберегти ключового працівника на місці.
Історія з директором школи на Тернопільщині – не про недбалість людини. Вона про те, як одна неточність у базі даних здатна змінити життя, залишити школу без керівника і запустити річний марафон судових засідань. А поки суд розбирається, ліцей працює без свого директора.
