Порушення прав людини під час мобілізації в Україні стали системними – і саме про це відкрито говорить омбудсман Дмитро Лубінець. У своєму Telegram-каналі він зафіксував тривожну тенденцію: незважаючи на публічні заяви та офіційні листи до Міністерства оборони, реальних змін немає.
А тим часом влада анонсує нову реформу мобілізації, попереджаючи, що вона буде «болючою». Але логічне питання лишається без відповіді: навіщо запроваджувати нові правила, якщо вже існуючі порушуються безкарно?
Що відбувається на практиці
Лубінець не говорить про поодинокі випадки. Він фіксує системні порушення – ті, що повторюються раз за разом і не отримують жодної реакції з боку відповідальних посадових осіб.
Серед конкретних проблем, які омбудсман виніс на публічне обговорення:
- застосування фізичної сили під час мобілізаційних заходів;
- затримання громадян із порушенням встановлених процедур;
- вилучення особистих речей без правових підстав.
І окремо – деталь, яка справді вражає. Все це відбувається із залученням людей у балаклавах. Тобто тих, кого неможливо ідентифікувати, а отже – притягнути до відповідальності.
Обіцянки і реальність
Три тижні тому, під час представлення Щорічної доповіді у Верховній Раді, Лубінець публічно запропонував конкретний механізм. Він ініціював створення робочої групи при Міноборони – за участі народних депутатів і представників Офісу омбудсмана. Мета – оперативно реагувати на кожен задокументований випадок порушення прав під час мобілізації.
Офіційний лист пішов до Міністерства оборони. І що у відповідь? Нічого. Жодної робочої групи, жодного підтвердження навіть намірів її створити.
Паралельно омбудсмана запевняли: люди в балаклавах більше не братимуть участі в мобілізаційних заходах, відповідний наказ підписано і виконуватиметься. Але Лубінець ставить пряме запитання: хто контролює виконання цього наказу? І хто персонально відповість за те, що він фактично ігнорується?
Чому це важливо
Тут важливий момент, який часто губиться у загальних дискусіях про мобілізацію. Порушення прав конкретної людини під час призову – це не просто «прикрий інцидент». Це системна проблема довіри.
Коли держава вимагає від громадян виконувати обов’язки – і це законна вимога – вона сама зобов’язана діяти в межах закону. Не можна очікувати від людей сумлінності, якщо окремі посадові особи дозволяють собі поводитися так, ніби правила існують лише для інших.
Лубінець формулює це чітко: «Не можна говорити про реформу, коли проблеми, на які роками звертає увагу Офіс омбудсмана, залишаються без вирішення».
Що вимагає омбудсман
Позиція Уповноваженого з прав людини конкретна і незмінна. Він вимагає негайного створення робочої групи при Міністерстві оборони. Не обіцянок, не розгляду питання «в установленому порядку», а реального механізму реагування – з представниками парламенту та Офісу омбудсмана у складі.
Лубінець підкреслює: поки ці проблеми ігноруються, будь-яка розмова про мобілізаційну реформу залишається порожньою. Реформа – це не нові правила поверх старих порушень. Це відповідальність за те, що вже відбувається.
