Мобінг – слово, яке дедалі частіше звучить у трудових спорах. Але коли конфлікт на роботі справді перетворюється на цькування, а коли лишається просто непростими стосунками з керівництвом? Верховний Суд розбирався в цьому на прикладі справи № 646/5128/23, і його позиція буде корисною кожному, хто хоч раз ловив себе на думці: «а чи не цькують мене на роботі?»
Історія почалася у вересні 2023 року. Працівник газорозподільної компанії звернувся до суду і попросив зобов’язати роботодавця публічно вибачитися – усно й письмово. Окремо він хотів стягнути 172 600 гривень моральної шкоди. За його словами, з травня 2021 року по серпень 2023 року його систематично цькували.
Що саме він називав цькуванням? Посадовці, за його версією, дозволяли собі образливі та принизливі вислови. Його не забезпечували засобами індивідуального захисту. А ще, як він стверджував, на підприємстві панувала напружена атмосфера: погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, спроби вивести людину з рівноваги. Додатково йшлося про безпідставне позбавлення частини виплат.
Окремою лінією йшла безпека праці. Працівник розповідав, що майже два роки виконував роботи підвищеної небезпеки сам, без помічника чи слюсаря. Маску для зварювання, за його словами, доводилося купувати за власні кошти, бо роботодавець засобів захисту не видавав. А коли він почав вимагати дотримання техніки безпеки, на нього, мовляв, склали протокол зборів із неприємними формулюваннями.
Суди першої та апеляційної інстанцій у позові відмовили. І ось тут найцікавіше – чому.
Спершу подивимося, як закон визначає це поняття. Відповідно до статті 2-2 Кодексу законів про працю України, мобінг – це систематичні, тривалі, умисні дії або бездіяльність. Вони мають бути спрямовані на приниження честі, гідності чи ділової репутації працівника. Проявляється це зазвичай як психологічний або економічний тиск.
Закон навіть наводить приклади такого тиску. Це створення ворожої атмосфери, ізоляція працівника з колективу, нерівна оплата за однакову працю, безпідставне позбавлення премій чи інших заохочень, необґрунтований розподіл навантаження. Водночас звичайна вимога керівника виконувати трудові обов’язки або зміна посади в законному порядку цькуванням не вважаються.
Ключове слово тут – «систематичні». Одиничний конфлікт, навіть дуже неприємний, ще не є цькуванням. Так само як і звичайна вимога виконати роботу, передбачену посадою.
Колегія суддів наголосила: склад мобінгу вимагає одночасно чотирьох речей. Системності, тривалості, умислу та спрямованості проти конкретного працівника. Заберіть одну складову – і юридичної підстави для позову вже немає.
Що ж з’ясували суди в цій справі? Розрахункові листи за 2022-2023 роки показували, що працівникові нараховували премії та доплати за роботу у шкідливих умовах. Заборгованості із зарплати не було. Це, погодьтеся, погано в’яжеться з тезою про економічний тиск. Роботодавець, який преміює людину, навряд чи водночас веде проти неї кампанію приниження.
До речі, на тлі цих закидів сам працівник мав непогану трудову біографію. У 2022 році він отримав нагороду голови правління компанії за мужність і незламність, а ще подяку Харківського міського голови. За місцем роботи його характеризували задовільно. Це ще раз показує: не кожен робочий конфлікт дорівнює цькуванню, навіть якщо людині здається інакше.
Не підтвердилися й закиди про позбавлення виплат. Суд зауважив: невиплата якихось сум може бути елементом цькування лише тоді, коли доведено, що такий захід застосовували вибірково – саме до цього працівника як інструмент тиску. У справі таких доказів не знайшлося.
Держава, до речі, гарантує правовий захист від цькування через статтю 5-1 Кодексу законів про працю України. Людина, яка вважає, що її цькують, може поскаржитися до Держпраці або одразу до суду. Але сам факт такого звернення ще не означає, що цькування справді було – його доведення лягає на плечі позивача.
Окрема історія – аудіозаписи розмов. Працівник подавав їх як доказ психологічного тиску. Суд прослухав записи й дійшов висновку: розмови на підвищених тонах не містили загрозливого, залякуючого чи принизливого характеру. Суперечка двох людей – це ще не цькування.
Верховний Суд послався і на власну практику. У постанові від 22 січня 2026 року в подібній справі суд уже зазначав: аудіозапис, де неможливо встановити дату, час і місце розмови, а співрозмовників не ідентифіковано, не є належним доказом. Тут ситуація була схожою.
Тепер про звільнення. Це, мабуть, найболючіший момент. Працівник вважав, що його скоротили саме через скарги на мобінг. Він подав скаргу до Державної служби України з питань праці 8 серпня 2023 року, а вже за кілька тижнів отримав повідомлення про скорочення. Хронологія справді виглядала підозріло.
Але тут важлива деталь: раніше, в іншій справі, суди вже перевіряли законність цього звільнення. Тоді позов про поновлення на роботі також відхилили.
Чому? Звільнення відбулося у зв’язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. І стосувалося воно не лише позивача – скорочували цілу посаду. А це, як пояснив Верховний Суд, організаційний захід, який за визначенням не спрямований проти конкретної особи. Не можна «цькувати з метою звільнення» людину через ліквідацію посади, коли звільняють усіх, хто її обіймає.
Працівник також просив винести окрему ухвалу і направити матеріали до органів досудового розслідування – мовляв, роботодавець порушував техніку безпеки. Суд відмовив. По-перше, окрема ухвала – це право суду, а не обов’язок. По-друге, акт розслідування нещасного випадку від 31 липня 2023 року вже був у матеріалах справи. І в ньому зафіксовано, що той випадок не був пов’язаний з виробництвом.
Ще один момент, який варто запам’ятати. Працівник скаржився, що суди відмовили йому у витребуванні доказів: трудового договору, нарядів-допусків, акта про нещасний випадок. Верховний Суд пояснив: суд не зобов’язаний витребувати докази, які не стосуються предмета позову. Акт розслідування, до речі, вже лежав у справі. Щодо решти документів заявник так і не пояснив, як їх відсутність завадила встановити істотні обставини.
Була в касаційній скарзі й вимога сформулювати нову правову позицію. Працівник посилався на те, що підприємство передавали іншому роботодавцю, а його звільнили після скарг на цькування. Він згадував і Директиву Ради 2001/23/ЄС, яка захищає працівників під час передачі бізнесу. Але Верховний Суд відповів: висновок формується лише тоді, коли він стосується спірних правовідносин. А тут суди вже встановили, що звільнення не мало ознак цькування. Тож і підстав для нового висновку немає.
Касаційну скаргу врешті залишили без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Найкорисніше з цієї історії таке: самого відчуття несправедливості замало. Мобінг треба доводити фактами – систематичністю, тривалістю, умислом і спрямованістю проти конкретної людини. Якщо вам нараховують премії, а розмови на записах – звичайні суперечки, суд навряд чи побачить тут цькування. І навпаки: зібрані докази вибіркового тиску саме проти вас помітно підвищують шанси на захист.