Належний спосіб захисту – це те, що може врятувати ваш позов або поховати його, навіть якщо ви абсолютно праві по суті. Саме це й сталося з підприємцем із Івано-Франківщини, який дійшов аж до Верховного Суду, але програв не через слабкі аргументи, а через те, що обрав не той інструмент для відновлення свого права.
Давайте розберемо цю історію покроково. Вона – як дорожня карта для тих, хто збирається судитися за землю. Бо одна справа – знати, що твоє право порушене, і зовсім інша – розуміти, як саме його захистити.
Що сталося: орендар гідроспоруд проти державного акта 1986 року
ФОП Гнип Ігор Теодозійович орендував гідротехнічні споруди – 40 об’єктів на території Рогатинської громади. Договір оренди державного майна уклали 10 листопада 2021 року строком на п’ять років. Усе ніби добре, бізнес працює.
Але коли підприємець звернувся до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, щоб отримати дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для оренди землі під цими спорудами, йому відмовили. Причина? На цю ділянку вже зареєстроване право постійного користування за ТОВ «КСП рибгосп «Княгиничі».
Підставою для реєстрації став Державний акт на право користування землею серії Б № 083427, виданий ще у 1986 році Рибцеху «Княгиничі» Івано-Франківського обласного виробничого рибкомбінату. Тобто документ, якому майже сорок років. І от тут починається найцікавіше.
Коли підприємець почав копати глибше, з’ясувалися дивовижні речі. Оригіналу державного акта ніде немає – ні в Рогатинській міській раді, ні в райдержадміністраціі, ні в Державному архіві Івано-Франківської області. Запису про реєстрацію в Книзі записів державних актів теж не знайшли. Рішення виконавчого комітету про надання земельної ділянки – відсутнє. А підпис голови виконкому на копії акта, за твердженнням ФОП Гнипа, візуально відрізнявся від інших зразків.
Ну що ж, подумав підприемець, і пішов до суду.
Що вимагав позивач
ФОП Гнип подав позов до Господарського суду Івано-Франківської області з трьома вимогами:
- визнати недійсним Державний акт 1986 року;
- скасвати державну реєстрацію земельної ділянки пллощею 13,1519 га;
- скасвати рішення державного реєсратора про реєсрацію права власності та права постійного коритсування за відповідачами.
Звучить логічно, правда ж? Якщо акт недійсний – то й усе, що на ньому побудовано, має впасти. Але суди першої та апеляціної інстанцій так не вважали.
Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 18.12.2025 відмовив у задоволенні позову. Заідний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2026 залишив це рішення без змін. Логіка була такою: позивач не довів порушення свого суб’ктивного права або охоронюваного законом інтересу. А якщо право не порушене – нема чого й захищати.
Чесно кажучи, це рішення могло б стати фінальним. Але ФОП Гнип пішов далі – до Верховного Суду.
Що сказав Верховний Суд: уся справа в неналежному способі захисту
І саме тут колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала позицію, яка варта уваги кожного, хто збирається судитися за землю чи нерухомість.
Верховний Суд підтримав рішення нижчих інстанцій, але з важливим уточненнням. Річ не тільки в тому, чи порушене право позивача. Річ у тому, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту.
Як це працюе? Скасвання державної ресстраціі – це не той інструмент, який справдd захищаe порушене право. Чому? Бо після того, як вдомості про речові права вже потрапили до Державного реєстру, саме рішення реєстратора вичерпуе свою дію. Його скасвання нічого не змінює в самому реєстрі. Ви можете виграти справу про скасвання рішення реєстратора, але запис про право постійного користування землею залишиться недоторканим.
Інакше кажучи, ви витратите гроші, час і нерви, а проблема залишиться на тому ж місці.
То який же належний спосіб захисту
Верховний Суд чітко вказав: у такій ситуаціі правильний шлях – це вимога про визнання відсутнім права постійного користування у ТОа «КСП рибгосп «Княгиничі». Не скасвати державний акт, не скасвати реєстрацію, а визнати, що права користування у відповідача немає.
Таку позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду ще в постанові від 29.11.2023 у справі № 513/879/19. Її підтримав Верховний Суд у постанові від 03.09.2025 у справі № 752/5279/20. А в розглядуваній справі № 909/649/25 цей підхід отримав чергове підтвердження.
Чому це працює? Бо судове рішення про визнання відсутнім права користування – це пряма підстава для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Так передбачено пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тобто реєстр очищається автоматично, без додаткових позовів і клопотань.
Колегія суддів також зазначила, що вимога про визнання відсутнім права має за потреби поєднуватися з вимогами до уповноважених державних органів – про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності. Саме такий комплексний підхід і є тим самим належним способом захисту, який справді відновлює порушене право.
Чому помилка у виборі способу захисту фатальна
Тут варто навести ключову тезу з постанови Верховного Суду, яка вже стала усталеною практикою: обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Незалежно від інших обставин справи.
Інакше кажучи, суд може навіть не заглиблюватися в те, чи справді державний акт 1986 року був оформлений із порушеннями. Якщо ви прийшли з неправильною вимогою – вам відмовлять. І це не примха суддів, а послідовна позиція, підтверджена постановами Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.
Колегія суддів у справі № 909/649/25 також звернула увагу на критерій ефективності. Спосіб захисту має бути таким, щоб після його застосування не довелося знову йти до суду. Один процес – одне остаточне рішення – повне відновлення права. Якщо ж судове рішення створює лише передумову для нового процесу, це неефективний захист. Саме такі висновки закріплені в постановах Великої Палати від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 і від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.
Що з аргументами про недійсність акта
Цікаво, що Верховний Суд не став оцінювати аргументи скаржника щодо відсутності оригіналу державного акта, відсутності запису в Книзі реєстрації чи сумнівності підпису голови виконкому. І справа не в тому, що ці аргументи погані. Просто вони не мають значення, коли належний спосіб захисту не обрано.
Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги – про неврахування попередніх висновків Верховного Суду, про порушення правил доказування, передбачених Господарським процесуальним кодексом України – не підтвердилися під час касаціцного провадження. Але навіть якби й підтвердилися, на результат справи це б не вплинуло саме через обрання позивачем неналежного способу захисту.
Як не повторити цю помилку
Перш ніж подавати позов, поставте собі три запитання. Чи передбачений такий спосіб захисту законом або договором? Чи є він ефективним – тобто чи відновить він ваше право повністю, без потреби знову звертатися до суду? І чи правильно ви визначили відповідача?
Якщо хоч на одне з цих питань відповідь негативна або ви сумніваєтеся – варто зупинитися й переосмислити стратегію. Бо помилка у виборі способу захисту коштує дорого: втрачений час, судові витрати, нерви і, головне, проблема залишається невирішеною.
Саме тому постанову Верховного Суду у справі № 909/649/25 варто читати не як історію про те, як підприемець програв, а як практичний посібник для тих, хто тільки плануе позов. Обирайте належний спосіб захисту – і ваші шанси на відновлення порушеного права будуть значно вищимі.
