Андрій Ярмоленко став найкращим бомбардиром в історії Прем’єр-ліги. У понеділок, 2 листопада, 37-річний вінгер київського Динамо та збірної України забив 125-й гол у чемпіонатах України і вийшов на чисте перше місце. Позаду залишився Максим Шацьких, у якого 124 влучні удари.
Сталося це в матчі 11-го туру проти криворізького Кривбасу. Пенальті Ярмоленко виконував наприкінці першого тайму: короткий розбіг, удар, м’яч у сітці. Якщо дивитися лише на сам епізод, нічого екстраординарного. Але цей удар переписав таблицю, яку вболівальники бачили незмінною багато років.
Що стоїть за цифрою 124
Максим Шацьких зупинився на позначці 124 голи. Узбецький форвард приїхав до Києва наприкінці дев’яностих і швидко перетворився на головного голеадора чемпіонату. Його рекорд тримався понад п’ятнадцять років, і за цей час в українській Прем’єр-лізі змінилося кілька поколінь нападників.
Забивали багато. Стабільно дотягуватися до позначки Шацьких не вдавалося нікому. Тепер найкращий бомбардир в історії Прем’єр-ліги – Ярмоленко. І тут важлива деталь: він не класичний центрфорвард, а фланговий гравець. Людина, яка більшу частину кар’єри віддавала передачі, а не завершувала атаки.
Додайте до цього просту річ: матчів з великим рахунком в українському чемпіонаті небагато. Тому стабільний бомбардир тут цінний подвійно.
Хто ще поруч у списку
Третім у переліку йде Сергій Ребров, який згодом працював і головним тренером збірної України. Далі – Євген Селезньов, Андрій Воробей та інші нападники, чиї імена добре пам’ятають уболівальники зі стажем.
До речі, у цьому списку багато динамівців. Шацьких і Ребров провели в Києві найкращі роки кар’єри, а Воробей більшу її частину віддав Шахтарю.
Чи багато хто з них перетнув позначку в сотню м’ячів в одному чемпіонаті? Одиниці. За кожною такою цифрою стоять роки роботи, а не кілька вдалих сезонів.
Шість років поза Україною
Ярмоленко міг вийти на перше місце значно раніше. У 2017 році він поїхав до Німеччини, у дортмундську Боруссію, потім була Англія та лондонський Вест Гем. Згодом – ОАЕ і місцевий Аль-Айн.
Порахуйте самі: з 2017-го по 2023-й він не провів у чемпіонаті України жодного матчу. Шість років кар’єри минули поза Прем’єр-лігою. І це при тому, що забивати в Німеччині чи Англії вдавалося далеко не завжди.
Повернувся він до Динамо влітку 2023-го. Голи нікуди не поділися. Травми трохи гальмували, вік додавав питань, але в підсумку він дійшов до цифри 125.
Вік, який заважає всім, крім нього
У 37 років футболісти зазвичай або завершують кар’єру, або переїжджають у чемпіонат простіший. Ярмоленко обрав третій шлях: залишився в команді, яка бореться за найвищі місця, і продовжує вирішувати матчі.
Досвід дає йому те, чого бракує двадцятирічним: уміння обирати позицію і не витрачати сили на зайвий біг. Плюс пенальті, які він виконує впевнено. Це теж навичка, і вона приносить команді реальні очки, а не лише красиві цифри.
За збірну України він зіграв понад сотню матчів. Із покоління, яке виграло молодіжний чемпіонат Європи 2009 року, він залишився чи не єдиним, хто досі грає на такому рівні. Решта давно завершили кар’єру або перейшли на тренерську роботу.
Що це змінює для Динамо
Для клубу це не просто рядок у пресрелізі. Кожен гол Ярмоленка – це очки, а очки в боротьбі за місце в таблиці важать більше за будь-які регалії. Титул найкращого бомбардира в історії Прем’єр-ліги вже нікуди не зникне, але сам по собі він не приносить перемог.
Є й інший бік. Молоді гравці академії бачать перед очима людину, яка виросла в цій же системі, поїхала за кордон, повернулася і в 37 років продовжує забивати. Такий приклад працює краще за будь-які розмови про характер.
Плюс медійний ефект. Кожен матч Динамо тепер проходить з додатковим інтересом: скільки ще додасть рекордсмен? Це привертає увагу глядачів, а отже, і партнерів.
Щоб побити цей рекорд, молодому форварду потрібно забивати по 18 м’ячів за сезон протягом семи років. Без травм, без спадів, без переїзду в інший чемпіонат і повернення назад. Виглядає як проста арифметика, а насправді – сім років щоденної роботи. Тому 125 голів Андрія Ярмоленка – це не випадковість. Це підсумок довгої кар’єри, яка, схоже, ще далека від завершення.
