Передача неправомірної вигоди службовій особі – злочин, у якому межа між щирим наміром хабародавця та штучним підштовхуванням з боку правоохоронців іноді стає головним полем битви в суді. Саме на цьому полі розгорнулася справа, яку в травні 2026 року розглянув Касаційний кримінальний суд Верховного Суду. І рішення, ухвалене за її результатами, розставляє кілька важливих акцентів для всіх, хто стикається з корупційними обвинуваченнями.
Що сталося насправді: хронологія подій
24 березня 2021 року в чернівецькому ресторані «Пілігрим» зустрілися двоє людей. Один – позаштатний радник голови Чернівецької обласної ради. Інший – чинний керівник комунального перинатального центру, назвемо його паном М. Під час розмови пан М. озвучив конкретну пропозицію: 10 000 доларів США голові обласної ради за безстроковий контракт на посаді генерального директора. І ще 2 000 – самому раднику за посередництво.
Радник не погодився. Більше того – вже наступного дня, 25 березня, він пішов до поліції й написав заяву.
Після цього правоохоронці розпочали негласні слідчі розшукові дії (НСРД): аудіо- та відеоконтроль, а також спеціальний слідчий експеримент. Протягом наступних двох тижнів пан М. ще кілька разів зустрічався з радником – підтверджував серйозність намірів, намагався передати конверт із грішми. 2 квітня радник двічі відмовився брати конверт. Але пан М. не відступав. 6 квітня 2021 року біля закладу «Гойра» він таки вручив пакет із 12 000 доларів. Одразу після цього гроші вилучили працівники поліції.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Вищий антикорупційний суд (ВАКС) визнав пана М. винним за частиною 4 статті 369 Кримінального кодексу України. Покарання – 6 років позбавлення волі без конфіскації майна. Крім того, 12 000 доларів конфіскували в дохід держави на підставі статей 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України.
Апеляційна палата ВАКС у травні 2025 року залишила вирок без змін. Після цього захист подав касаційні скарги до Верховного Суду.
На чому наполягав захист: три ключові аргументи
Перший – процесуальний. Захисники стверджували, що на початковому етапі досудове розслідування вело слідче управління поліції Чернівецької області, хоча згодом справу передали до НАБУ. Через це, мовляв, усі результати НСРД є недопустимими доказами.
Другий – про провокацію. На думку адвокатів, саме радник голови облради, діючи за вказівкою правоохоронців, ініціював зустрічі й підштовхував пана М. до передачі грошей. Без цього втручання, переконував захист, злочину не сталося б.
Третій – про відсутність складу злочину. Захисники доводили: голова обласної ради не знав про пропозицію, не мав повноважень одноосібно призначати керівника комунального підприємства, а кошти начебто призначалися для «врегулювання питань із громадськістю».
Чесно кажучи, на папері ці аргументи виглядають досить переконливо. Але Верховний Суд розібрав кожен із них по кісточках.
Підслідність: чому поліція на старті – це не фатально
Справді, стаття 216 Кримінального процесуального кодексу України відносить корупційні злочини до підслідності НАБУ. Але Суд нагадав просту річ: коли людина приносить заяву про злочин, поліція зобов’язана зареєструвати її негайно. Стаття 214 КПК не дає часу на роздуми.
Специфіка корупційних справ така, що зволікання може призвести до втрати доказів. Якщо чекати, поки матеріали дійдуть до НАБУ, а там визначать слідчого, – момент для фіксації розмов і передачі грошей буде безнадійно втрачено. Тому початкове розслідування слідчим управлінням поліції з подальшою передачею справи до НАБУ (постанова прокурора від 16 червня 2021 року) не є істотним порушенням.
До речі, це не перше таке рішення Верховного Суду. Аналогічну позицію він висловлював у постановах від 6 липня 2022 року, 28 лютого 2023 року, 30 січня 2024 року та 20 січня 2026 року. Практика стабільна, і тепер вона отримала ще одне підтвердження.
Провокація: хто насправді був ініціатором
Тут важливий момент, який часто випадає з уваги. Захист від провокації, як наголосив Європейський суд з прав людини у справі «Берлізев проти України», передбачає, що обвинувачений визнає сам факт учинення дій. Логіка проста: не можна одночасно казати «я цього не робив» і «мене спровокували це зробити».
А пан М. категорично заперечував і пропозицію, і надання неправомірної вигоди. Він визнавав лише факт передачі грошей, але наполягав, що кошти йшли на «громадськість». Така позиція, за логікою ЄСПЛ, просто несумісна з версією про провокацію.
Але Суд пішов далі й проаналізував докази по суті. Свідок-радник показав: ініціатива зустрічей належала саме пану М. Більше того, коли радник розповів голові облради про пропозицію, той порадив негайно звернутися до поліції. Жодних ознак того, що правоохоронці «допомагали» засудженому сформувати злочинний намір, у справі немає.
Суд також звернув увагу на поведінку самого пана М. – він не просто один раз озвучив ідею, а наполегливо повертався до неї протягом двох тижнів. Двічі намагався вручити конверт, отримував відмову, але не зупинявся. На провокацію це не схоже.
Повноваження голови облради: чому це має значення
Ще один аргумент захисту: голова обласної ради не міг сам укласти безстроковий контракт, отже, не було предмета для неправомірної вигоди. Але в матеріалах справи фігурувало Положення про порядок призначення і звільнення з посад керівників комунальних підприємств, затверджене рішенням Чернівецької обласної ради від 13 вересня 2017 року. Згідно з ним, голова ради мав повноваження брати участь у вирішенні кадрових питань, а укладення контрактів належало до його компетенції. Тож посилання на відсутність повноважень виявилися безпідставними.
Крім того, суд звернув увагу на дивну логіку захисту щодо мотиву. Адвокати казали: у пана М. був чинний контракт до 2025 року, тому йому не було потреби домагатися нового призначення. Але ж ішлося саме про безстроковий контракт – тобто про принципово інший рівень стабільності. І саме цього, як випливає з матеріалів справи, домагався засуджений.
Колегія суддів також окремо зазначила, що доводи про необізнаність голови облради щодо пропозиції спростовуються показаннями обох свідків – і самого голови, і його радника. Обидва підтвердили: голова знав і порадив звернутися до правоохоронців.
Практичний урок для тих, хто працює з корупційними ризиками, простий. Навіть якщо розслідування розпочала поліція, а не НАБУ, це не знецінює зібрані докази – головне, щоб надалі підслідність визначили правильно. Захист від провокації вимагає послідовної позиції: визнаєте дії – тоді й доводьте тиск із боку слідства; заперечуєте – аргумент про провокацію просто не спрацює. І нарешті, передача неправомірної вигоди через посередника не рятує від кримінальної відповідальності, якщо слідство фіксує весь ланцюжок домовленостей.
