Незаконна мобілізація – це коли людину призивають на військову службу, ігноруючи її законне право на відстрочку. Саме така історія трапилася з працівником ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод», якого відправили до військової частини попри те, що роботодавець уже подав документи на бронювання через портал «Дія».
Чоловік працював машиністом мийних машин на стратегічно важливому підприємстві. 26 лютого 2026 року його роботодавець сформував і відправив через «Дію» заяву про бронювання працівників – серед них був і наш герой. Здавалося б, процедура запущена, хвилюватися немає про що. Але вже за два дні, 28 лютого, чоловіка затримали співробітники територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) і доправили до військової частини.
Того ж дня його визнали придатним до служби, а начальник ТЦК видав наказ №1069 про призов під час мобілізації. Командир військової частини, своєю чергою, підписав наказ №61 про зарахування до списків особового складу. Чоловік фактично став військовослужбовцем.
А наступного дня – 1 березня 2026 року – Міністерство економіки України оформило наказ №20260226-2016935, яким підтвердило бронювання цього працівника. Йому надали відстрочку від призову аж до 31 грудня 2026 року. Абсурд ситуації був очевидним: бронювання схвалили через добу після того, як людину вже відправили до армії.
Що таке бронювання і як воно працює
Бронювання військовозобов’язаних – це передбачений законом механізм, який дозволяє працівникам критично важливих підприємств отримати відстрочку від призову під час мобілізації. Грубо кажучи, держава визнає: ця людина потрібна в тилу, її робота важливіша для оборони, ніж перебування на фронті.
Процедура бронювання регулюється постановою Кабінету Міністрів України №76 від 27 січня 2023 року. Вона дозволяє подавати списки військовозобов’язаних через портал «Дія» – швидко, прозоро, без паперової тяганини. Керівник критично важливого підприємства формує список, відправляє його через «Дію», і після погодження Міністерством економіки працівники отримують офіційну відстрочку.
Ключове тут ось що: стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» прямо каже – заброньовані на період мобілізації військовозобов’язані не підлягають призову. Жодних «але», жодних винятків. Якщо бронювання оформлене – призов неможливий.
Чому процедура дала збій
У цій справі все вперлося в один фатальний день. Заява про бронювання була подана 26 лютого, а наказ про призов з’явився 28 лютого. Міністерство економіки фізично не встигло обробити заявку за дві доби – і це нормально, строки розгляду таких звернень об’єктивно довші.
Але чи могли в ТЦК перевірити, що стосовно цього чоловіка вже подана заява на бронювання? Могли. Інформація в системі була. Проте співробітники центру комплектування цього не зробили – або свідомо проігнорували.
Окремо варто згадати ще один тривожний момент. За твердженням позивача, його затримали нібито для складання протоколу про адміністративне правопорушення, але жодного протоколу так і не склали. Це викликає серйозні питання щодо законності самого затримання, хоча суд у цій справі зосередився на ключовому – відсутності підстав для призову.
Аргументи ТЦК та військової частини
Відповідачі у справі №280/2500/26 наполягали: наказ про призов уже реалізований, чоловік зарахований до списків особового складу, а отже – набув статусу військовослужбовця. З цього моменту, мовляв, відносини «призовника і ТЦК» припинилися і виникли відносини «військовослужбовця і держави». Логіка була такою: поїзд поїхав, пізно смикати стоп-кран.
Військова частина додала, що станом на квітень 2026 року позивача взагалі перевели до іншої частини – тобто оскаржуваний наказ про зарахування вже виконаний і вичерпав свою дію. А отже, скасовувати нібито нема чого.
Але суд подивився на ситуацію інакше.
Як суд оцінив докази
Запорізький окружний адміністративний суд встановив головне: на момент прийняття наказу про призов роботодавець уже подав через «Дію» заяву про бронювання. А вже наступного дня Міністерство економіки це бронювання підтвердило. Суд прямо вказав – представник ТЦК міг і повинен був пересвідчитися в наявності поданої заяви.
Зверніть увагу на логіку суду. Він не просто сказав «наказ поганий, бо є бронювання». Він пішов далі і вибудував причинно-наслідковий ланцюг: первинне рішення про призов було незаконним, а отже, всі наступні накази – про зарахування до списків, про переведення – теж не мають юридичної сили. Це називається «похідні рішення»: якщо фундамент прогнив, то й стіни не встоять.
Суд послався на статтю 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка однозначно забороняє призов заброньованих осіб. Також було застосовано Порядок проведення призову, затверджений постановою Кабміну №560 від 16 травня 2024 року, та Порядок бронювання, затверджений постановою №76.
Що вирішив суд
Рішенням від 3 серпня 2026 року суд повністю задовольнив позов. Наказ начальника ТЦК №1069 від 28 лютого 2026 року в частині призову позивача визнано протиправним і скасовано. Так само скасовано наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу.
Більше того – суд зобов’язав військову частину, де на той момент перебував позивач, ухвалити рішення про його звільнення з військової служби та виключити зі списків особового складу.
Тут важливий нюанс. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» не містить такої підстави для звільнення, як «незаконна мобілізація». Але суд виходив із принципу ефективного захисту: якщо право порушене, воно має бути повністю відновлене. Людину потрібно повернути в той стан, у якому вона перебувала до моменту незаконного призову. А це означає – звільнити зі служби.
Суд також зазначив, що чинне законодавство не дає суб’єкту владних повноважень права діяти на власний розсуд і видавати очевидно протиправні акти. Це, здавалося б, очевидна річ, але коли її фіксує суд у рішенні – вона набуває зовсім іншої ваги. Справа №280/2500/26 поповнила судову практику, яка захищає права військовозобов’язаних навіть тоді, коли процедуру бронювання ще не завершено, але вже розпочато.
І ще один повчальний момент: рішення суду демонструє, що формальне виконання наказу не рятує його від скасування. Той факт, що людину вже зарахували до списків, перевели в іншу частину – це не привід закривати справу. Якщо перший наказ був незаконним, усе, що виросло з нього, теж підлягає скасуванню.
