Обмеження волі для вагітних жінок – тема, яка, здавалося б, не повинна викликати жодних дискусій. Кримінальний кодекс України говорить прямо і недвозначно: цей вид покарання до них не застосовується. Однак на практиці трапляється всяке. Нещодавно Верховному Суду довелося виправляти прикру помилку, якої припустилися одразу дві судові інстанції.
Історія, про яку йдеться, почалася з двох кримінальних правопорушень. Жінка, назвемо її засуджена, спершу провернула аферу з мобільним телефоном у відділенні «Нової пошти», а згодом поцупила ноутбук із магазину. Перший епізод кваліфікували як шахрайство за ч. 1 ст. 190 КК, другий – як крадіжку, вчинену повторно та в умовах воєнного стану, за ч. 4 ст. 185 КК.
Суд першої інстанції – Горохівський районний суд Волинської області – визнав жінку винною і призначив покарання. За шахрайство вона отримала рік і шість місяців обмеження волі. За крадіжку, із застосуванням ст. 69 КК (це коли суд призначає покарання нижче від найнижчої межі), – три роки позбавлення волі. Шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно вийшло три роки позбавлення волі.
І от тут криється проблема. На момент винесення вироку засуджена була вагітною.
Що каже Кримінальний кодекс
Частина 3 статті 61 Кримінального кодексу України містить чіткий перелік осіб, до яких обмеження волі не застосовується. У цьому списку – неповнолітні, вагітні жінки, жінки з дітьми до чотирнадцяти років, люди пенсійного віку, військовослужбовці строкової служби та інваліди першої і другої групи.
Законодавець недарма виділив ці категорії. За кожною з них стоїть просте гуманістичне міркування: обмеження волі як вид покарання передбачає тримання людини в спеціальній установі – виправному центрі. Режим там, звісно, м’якший, ніж у колонії, але це все одно ізоляція. Для вагітної жінки такі умови можуть становити серйозну загрозу і для неї самої, і для майбутньої дитини.
Кримінальний кодекс України у ч. 3 ст. 61 КК просто виключає можливість такого ризику. Жодних винятків чи застережень – заборона абсолютна.
Як суди двічі не помітили очевидного
Суд першої інстанції, призначаючи обмеження волі, взагалі не врахував факту вагітності. Хоча ця обставина була відома. І це не просто технічна помилка – це пряме порушення закону України про кримінальну відповідальність.
Апеляційний суд теж не виправив ситуацію. В ухвалі Волинського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року навіть згадувалося, що засуджена перебуває на обліку в лікаря-гінеколога з діагнозом «вагітність 25–26 тижнів». Судді це бачили, але належно не перевірили, чи можна взагалі призначати обмеження волі вагітній жінці.
Чесно кажучи, це доволі типова ситуація. Суди часто зосереджуються на тяжкості злочину, на пом’якшувальних чи обтяжувальних обставинах, але забувають про пряму законодавчу заборону. Тим часом ігнорування ч. 3 ст. 61 КК – це не спірне питання суддівського розсуду, а очевидне неправильне застосування закону.
Що вирішив Верховний Суд
Прокурор подав касаційну скаргу і просив змінити обмеження волі на штраф. Він пропонував 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – тобто 17 000 гривень. Тут є нюанс: санкція ч. 1 ст. 190 КК передбачає штраф від 2000 неоподатковуваних мінімумів, тобто мінімум 34 000 гривень. Але прокурор просив призначити покарання нижче від нижньої межі, із застосуванням ст. 69 КК.
Верховний Суд погодився, що помилка справді була і її треба виправляти. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду визнала доводи прокурора обґрунтованими. Обидві попередні інстанції неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність.
У результаті Верховний Суд змінив вирок: замість обмеження волі за ч. 1 ст. 190 КК призначив штраф у розмірі 17 000 гривень. Основне ж покарання – три роки позбавлення волі за крадіжку – залишилося без змін. За сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання так і склало три роки позбавлення волі.
Ключове тут ось у чому: Верховний Суд не просто формально виправив вид покарання. Він ще раз нагадав усій судовій системі, що заборона призначати обмеження волі вагітним жінкам – імперативна. Жодних «але» чи «залежно від обставин».
Чому ця справа важлива для всіх
Ця постанова – не просто про одну конкретну жінку. Вона створює орієнтир для всіх судів нижчих інстанцій. Якщо підсудна вагітна, обмеження волі навіть не повинно розглядатися як можливий варіант. Суд зобов’язаний обрати інший вид покарання з тих, що передбачені санкцією статті, – штраф, виправні роботи, арешт (якщо немає протипоказань) або позбавлення волі.
Кримінальний кодекс України побудований так, що коли один вид покарання «відпадає» через пряму заборону, суд просто обирає інший. І якщо всі доступні види здаються надто суворими або, навпаки, надто м’якими – у розпорядженні суду є ст. 69 КК, яка дозволяє призначити покарання нижче від найнижчої межі. Саме це і зробив Верховний Суд у цій справі.
Захисник засудженої, до речі, не заперечував проти задоволення скарги прокурора. Воно й не дивно: заміна обмеження волі на штраф – однозначно на користь його підзахисної.
Коли читаєш такі постанови, мимоволі замислюєшся: а скільки ще вироків із подібними помилками залишаються без оскарження? Адже не кожен засуджений має адвоката, який помітить порушення ч. 3 ст. 61 КК, і не в кожному провадженні прокурор подасть касацію. Саме тому уважність суду першої інстанції – це не просто формальність, а реальна гарантія справедливості. Бо виправляти помилки постфактум – справа довга, і не завжди можлива.
