Оплата перевезення при пошкодженні вантажу – тема, на якій ламають списи і замовники, і перевізники. Логіка замовника зазвичай прямолінійна: товар зіпсовано в дорозі, отже, послуга надана неякісно, і платити нема за що. Але погляд закону на цю ситуацію виявився зовсім іншим. Верховний Суд у справі № 910/4632/25 чітко розставив акценти – і його позиція варта того, щоб у ній розібратися.
Як усе починалося
У січні 2025 року два фізичні особи-підприємці уклали договір № 2301 на організацію міжнародного перевезення. Маршрут – Україна-Румунія. Вантаж – герметик у бочках, на перший погляд нічого надскладного. Того ж дня сторони підписали заявку, де узгодили всі деталі: адреси завантаження, митниці, термін доставки до 27 січня та фрахтову суму – 45 000 гривень.
Перевізник виконав свою частину угоди. Вантаж доїхав, міжнародна товарно-транспортна накладна CMR була оформлена, рахунок-фактура й акт наданих послуг направлені замовнику. Здавалося б, залишилося тільки отримати гроші.
Але замовник платити відмовився. У лютому 2025 року він повідомив перевізника електронною поштою: акт не підпишу, бо вантаж пошкоджено. Логіка приблизно така: ви зіпсували мій товар, тож я не винен вам жодної копійки за саме перевезення.
Ось тут і виникло те саме ключове питання, яке згодом дійшло до касаційної інстанції: чи справді пошкодження вантажу звільняє від обов’язку оплатити послуги перевізника?
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій
Перевізник – ФОП Позняк О. Г. – не став миритися з такою позицією і подав позов. Вимоги нарахували майже 52 000 гривень: основний борг, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.
Господарський суд міста Києва розглянув справу і позов задовольнив частково. З відповідача стягнули 45 000 гривень основного боргу, 4 458 гривень штрафу, 133 гривні 3% річних та 675 гривень інфляційних втрат. Північний апеляційний господарський суд це рішення залишив без змін.
Аргументація обох судів виявилася гранично простою. Ні Цивільний кодекс України, ні умови договору не передбачають такого способу захисту, як відмова від оплати виконаного перевезення через те, що вантаж постраждав. Іншими словами, оплата перевезення при пошкодженні вантажу залишається обов’язком замовника. А от перевізник у такому разі несе інший вид відповідальності – він має відшкодувати фактичну шкоду згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України.
Це два паралельні, а не взаємовиключні механізми. Один регулює розрахунки за надану послугу. Інший – компенсацію збитків.
Чому Верховний Суд підтримав перевізника
Замовник – ФОП Лесик В. Д. – подав касаційну скаргу. У ній він наполягав на трьох речах. Перше: суди неправильно застосували (а точніше – не застосували) статтю 17 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Друге: не врахували положення статей 538, 916, 924 Цивільного кодексу України. Третє: мали б зупинити провадження до вирішення іншої справи – № 927/556/25, де сам замовник позивався до перевізника про стягнення збитків за пошкоджений вантаж.
Давайте розберемо, як Верховний Суд відповів на кожен із цих аргументів.
Щодо Конвенції. Так, стаття 17 цього міжнародного документа дійсно встановлює відповідальність перевізника за повну чи часткову втрату вантажу або його ушкодження. Але – і це принципово – у ній немає жодного слова про те, що замовник через пошкодження вантажу може не платити за перевезення. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася у 2006 році, просто не регулює цього питання в принципі.
Щодо Цивільного кодексу України – тут ситуація аналогічна. Стаття 916 говорить про провізну плату. Стаття 924 – про відповідальність перевізника за збереження вантажу. Це різні правові інститути, які не перетинаються у спосіб, вигідний замовнику. Колегія суддів під головуванням Г. М. Мачульського підкреслила: суди попередніх інстанцій правильно розмежували обов’язок оплатити послугу та обов’язок відшкодувати шкоду.
Крім того, виявилося, що у справі № 927/556/25 замовник сам визнавав – пошкоджено лише частину вантажу. А саме: 46 із 53 бочок по 200 літрів та 44 із 58 бочок по 20 літрів. Решта доїхала в нормальному стані. Але навіть це не головне. Головне – договір між сторонами не містив жодної умови про те, що пошкодження вантажу зменшує або скасовує плату за перевезення.
Чи потрібно було зупиняти розгляд справи
Окремо Верховний Суд пояснив, чому суди не зобов’язані були зупиняти провадження до вирішення паралельного спору про збитки. Тут важливий момент: згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, провадження зупиняють лише тоді, коли справу об’єктивно неможливо розглянути до вирішення іншої.
Колегія суддів послалася на позицію об’єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену ще у березні 2024 року. Сенс її такий: неможливість розгляду – це коли суд не може самостійно встановити обставини через обмеженість юрисдикції. Наприклад, коли потрібен факт, який має преюдиційне значення і встановлюється виключно в іншому процесі.
У цій же справі всі обставини – факт укладення договору, факт перевезення, факт пошкодження частини вантажу – суди встановили самостійно. Жодної об’єктивної неможливості розглянути позов про стягнення боргу не існувало. Отже, відмова у зупиненні провадження була цілком законною.
Як це виглядає в реальному житті
Уявіть, що ви замовили доставку меблів. Перевізник довіз шафу, але на ній з’явилася подряпина. Чи можете ви сказати: «Нічого не заплачу, бо товар пошкоджено»? Ні. Послугу з транспортування вам надали – річ доїхала з точки А в точку Б. А от вимагати компенсацію за подряпину ви маєте повне право. Це окремий позов, окремий предмет доказування і окрема сума.
Саме цей принцип ліг в основу рішення у справі № 910/4632/25. Оплата перевезення при пошкодженні вантажу – це не опція на розсуд замовника. Це грошове зобов’язання, яке виникає з факту виконання договору перевезення. І воно не зникає лише тому, що паралельно у вас з’явився привід для стягнення збитків.
Колегія суддів Верховного Суду також звернула увагу на те, що суди не встановлюють абстрактних правил – вони вирішують конкретний спір із конкретними обставинами. А в цій конкретній ситуації договір між сторонами був кристально простим: жодних застережень про зв’язок між станом вантажу та оплатою в ньому не містилося.
Що варто врахувати підприємцям
Кілька практичних порад з цієї історії.
Для замовників: не розраховуйте, що пошкодження товару автоматично позбавить вас обов’язку платити за перевезення. Це дві різні юридичні площини, і суди послідовно їх розмежовують.
Для перевізників: відмова замовника від оплати з посиланням на стан вантажу не має під собою законних підстав, якщо інше прямо не записане у вашому договорі.
І головне – пропишіть правила гри заздалегідь. Вкажіть у договорі, що оплата здійснюється за фактом доставки незалежно від стану вантажу, а питання відповідальності за пошкодження вирішується окремо. Чітка домовленість на березі економить не тільки гроші, а й місяці судових розглядів – разом із судовими витратами, які, до речі, в цій справі лягли саме на скаржника.
