Оскарження штрафу ТЦК – тема, що сьогодні турбує десятки тисяч українців. І ось реальний приклад того, як це працює на практиці. У травні 2026 року Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив рішення, яке варто уважно вивчити кожному, хто отримав подібну постанову.
Суть справи проста до неподобства. Чоловіка оштрафували на 17 000 гривень за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Причина – нібито не з’явився за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки під час особливого періоду. Але є нюанс, і він – вирішальний.
Що саме сталося
22 вересня 2025 року начальник місцевого ТЦК виніс постанову №4038. У ній ішлося про те, що військовозобов’язаний громадянин у визначені дату й час без поважних причин не прибув до центру комплектування. Цим він, за твердженням відповідача, порушив вимоги абзацу 1 частини 1 та абзацу 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як доказ у постанові фігурував витяг із системи «Оберіг». І все. Більше жодних матеріалів, які б підтверджували сам факт правопорушення, відповідач не навів. Уявіть собі: вас звинувачують у серйозному порушенні, виписують чималий штраф, а вся доказова база – один-єдиний витяг з електронної системи.
Чоловік вирішив не миритися з таким рішенням і подав адміністративний позов. Його позиція була чіткою і юридично виваженою.
Аргументи позивача
Позивач через свого представника навів кілька ключових аргументів. По-перше, він не отримував жодної повістки. А тепер уважно: згідно з абзацом 7 частини 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», обов’язок з’явитися до ТЦК виникає у громадянина лише після отримання повістки. Не до, не замість, а саме після. Немає повістки – немає обов’язку – немає порушення.
По-друге, на момент винесення постанови чоловік ще навіть не досяг мобілізаційного віку. Це окремий важливий момент, хоча суд у підсумку спирався на інші підстави.
І по-третє – найголовніше. Відповідач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував вчинення адміністративного правопорушення. Постанова просто констатувала факт порушення, але нічим його не підкріплювала.
Мовчання – не золото
І тут починається найцікавіше. Відповідач – тобто територіальний центр комплектування – взагалі не подав відзив на позов. Жодного документа. Жодного доказу. Жодного пояснення. Просто проігнорував судовий процес.
Суд відкрив провадження, направив ухвалу, встановив строки для надання відзиву. Тиша. А між тим, за частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, саме на відповідача покладається обов’язок доводити правомірність свого рішення. Не на позивача – доводити свою невинуватість, а на суб’єкта владних повноважень – обґрунтовувати законність того, що він зробив.
Це, до речі, один із фундаментальних принципів адміністративного судочинства. Державний орган не може просто сказати «ви порушили». Він зобов’язаний це довести. І саме на цьому часто будується успішне оскарження штрафу ТЦК – на неспроможності відповідача підтвердити те, що він написав у постанові.
Що вирішив суд
Суддя Москалик В.В., розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, дійшла однозначного висновку: оскаржувана постанова підлягає скасуванню. І ось чому.
По-перше, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Сама по собі постанова не може бути доказом – це предмет спору, а не доказова база.
Суд окремо наголосив: постанова про адміністративне правопорушення не оцінюється судом як належний доказ у розумінні статті 73 КАС України. Особливо коли позивач її заперечує, а інших матеріалів у справі просто немає. Логіка тут залізна: не можна доводити законність документа самим цим документом.
По-друге, відповідач не виконав вимоги ухвали суду про відкриття провадження – не надав засвідчених копій матеріалів адміністративної справи. Іншими словами, навіть тих документів, які мали б лежати в основі винесеної постанови, суд так і не побачив.
Крім того, суд послався на статтю 62 Конституції України: усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. І цей принцип спрацював. Коли доказів нуль, сумніви очевидні.
Чому позов задовольнили лише частково
Тут важливий процесуальний момент. Позивач просив визнати постанову протиправною та скасувати її. Проте відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, належним способом захисту в таких категоріях справ є саме скасування рішення суб’єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто окрема вимога про визнання постанови протиправною – це зайве. Достатньо її скасувати та закрити провадження. Тому в частині «визнання протиправною» суд відмовив, а в частині скасування – задовольнив. Таке трапляється часто, і це абсолютно нормально. Головний результат досягнуто: штраф скасовано, справу закрито у зв’язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Судові витрати
Окремий приємний бонус для позивача – суд стягнув із ТЦК на його користь 665 гривень 60 копійок судового збору. Тобто не лише штраф скасовано, а й витрати на судовий процес компенсовано за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Це передбачено статтею 139 КАС України: якщо позов задоволено, судові витрати позивача стягуються з відповідача – суб’єкта владних повноважень.
Що ця справа означає для вас
Історія, яку ми розібрали, – не унікальна. Вона показує системну проблему: територіальні центри комплектування іноді виносять постанови про штрафи без належної доказової бази. І коли така справа доходить до суду, а відповідач не спроможний надати жодного документа на підтвердження своєї позиції – результат передбачуваний.
Але є нюанс, про який варто знати. Якщо вам винесли постанову про адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП, у вас є лише 10 днів на її оскарження з дня винесення. Це строк, встановлений статтею 289 КУпАП. Пропустите – буде набагато складніше.
Також зверніть увагу: суд у цій справі не досліджував питання, чи отримував позивач повістку, чи досяг він мобілізаційного віку. Рішення ґрунтувалося на простішому й потужнішому аргументі: відповідач не надав доказів. Жодних. І цього виявилося достатньо для перемоги.
Ключове правило адміністративного процесу, яке блискуче спрацювало тут: тягар доказування лежить на тому, хто прийняв рішення. Не ви спростовуєте звинувачення, а ТЦК доводить його обґрунтованість. І якщо довести нічого – оскарження штрафу ТЦК завершується саме так, як у цій справі: постанову скасовано, провадження закрито, а судовий збір повернуто позивачеві.
