Оскарження штрафу від ТЦК – тема, яка сьогодні хвилює десятки тисяч військовозобов’язаних. Постанови за статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення виносяться тисячами, і далеко не завжди вони бездоганні з юридичного боку. Герой цієї історії отримав одразу два штрафи по 17 000 гривень кожен – і зміг довести в суді, що обидва накладено незаконно.
Давайте розберемо цю справу детально. Вона цікава тим, що в ній, мов у підручнику, зійшлися одразу кілька класичних помилок, яких припускаються посадовці територіальних центрів комплектування.
Дві постанови за один день: з чого все почалося
У лютому 2026 року чоловік випадково зазирнув у застосунок «Резерв+» і виявив там два неприємних сюрпризи. Начальник місцевого ТЦК виніс проти нього одразу дві постанови – обидві від 20 лютого, обидві за частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Сума кожного штрафу – 17 000 гривень.
Перша постанова (№ R365228) стверджувала, що він не пройшов військово-лікарську комісію. Друга (№ R365234) – що не з’явився за викликом у строк, зазначений у повістці.
Чоловік був переконаний: обидва звинувачення безпідставні. І звернувся до Новобузького районного суду Миколаївської області з адміністративним позовом.
Чому позивач вважав штрафи незаконними
Тут важливий контекст. Ще у 2017 році медична комісія визнала його непридатним до військової служби – без обмеження строку. Про це свідчив запис у військовому квитку. Крім того, за законом він мав відстрочку від мобілізації як батько трьох дітей віком до 18 років.
Але це ще не все. 13 лютого 2026 року – тобто за тиждень до винесення постанов – він добровільно пройшов ВЛК. Тож звинувачення у відмові від медкомісії виглядало, м’яко кажучи, дивним. Як і твердження про неявку за повісткою: жодного виклику ані через «Резерв+», ані поштою він не отримував.
Був і ще один принциповий момент. В обох постановах фігурувала адреса, за якою чоловік насправді не проживав. Справжнє задеклароване місце проживання було зовсім іншим – і це легко перевірялося через реєстр фізичних осіб.
Що відповів ТЦК
Представник відповідача наполягав: усе законно. Мовляв, постанови виніс уповноважений начальник, у межах компетенції. І головне – позивач нібито сам подав через «Резерв+» заяву, в якій визнав порушення і погодився на розгляд справи без його участі.
«Добровільне волевиявлення», – наголошували у відзиві.
А ще посадовці звернули увагу суду на те, що чоловік сплатив обидва штрафи у пільговий період. На їхню думку, це означало безумовне визнання провини.
Позивач же пояснив у відповіді на відзив: жодних заяв через застосунок він не подавав. А штрафи сплатив вимушено – бо в базах даних висів запис про розшук, і без сплати його не знімали. Найближчим часом треба було везти дитину до лікарні, тож часу на тривалі суперечки просто не було.
Перша постанова: строки вийшли – штраф незаконний
Суд почав із перевірки елементарного: чи дотримано строки притягнення до адміністративної відповідальності. І виявив те, на що позивач вказував із самого початку.
Оскарження штрафу від ТЦК часто будується саме на пропущених строках – і це один із найнадійніших аргументів.
Обов’язок пройти повторний медогляд для чоловіків, визнаних обмежено придатними до військової служби, був установлений до 5 червня 2025 року. Тобто днем виявлення правопорушення слід вважати 6 червня 2025 року – коли уповноважений орган міг отримати відомості про невиконання цього обов’язку.
А тепер увага на статтю 38 КУпАП. Частина 9 цієї статті каже: адміністративне стягнення за правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1, вчинені в особливий період, можна накласти протягом трьох місяців з дня виявлення. Три місяці – і не більше.
Постанова № R365228 датована 20 лютого 2026 року. Шість місяців після 6 червня минули ще у вересні 2025-го. Навіть якщо відраховувати від дати можливого виявлення – строк сплив давно.
Суд також зауважив важливий нюанс: це правопорушення не є триваючим. Воно вичерпується фактом непроходження медкомісії до конкретної дати – 5 червня 2025 року. А отже, загальне правило про два місяці з дня виявлення (або три – для особливого періоду) тут працює без жодних застережень.
Кінцевий вердикт щодо першої постанови: адміністративне стягнення накладено поза межами тримісячного строку. Провадження підлягає закриттю на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП.
Друга постанова: не та стаття – не той склад правопорушення
З другою постановою ситуація виявилася ще цікавішою. Тут суд зазирнув у саму суть звинувачення – і знайшов помилку в кваліфікації дій.
У постанові № R365234 було зазначено: чоловік порушив вимоги статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» – не прибув за викликом у строк і місце, вказані в повістці. І кваліфіковано це за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Але давайте розмежуємо. Стаття 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил військового обліку. Стаття 210-1 – за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Це різні склади правопорушень.
Неявка за повісткою – це порушення правил військового обліку. Воно охоплюється статтею 210, а не 210-1. Посадовець ТЦК, кваліфікуючи дії за статтею 210-1, просто застосував не ту норму.
А неправильна кваліфікація означає відсутність об’єктивної сторони правопорушення – і, як наслідок, відсутність складу правопорушення в цілому.
Суд вказав на це прямо і однозначно. Постанова містила значні протиріччя, які унеможливлювали чітке визначення того, що саме інкримінувалося позивачу. А без цього не може бути й мови про законне притягнення до відповідальності.
Чому аргумент про «добровільну згоду» не спрацював
Окремо варто сказати про позицію ТЦК щодо нібито добровільної заяви позивача через «Резерв+».
По-перше, чоловік категорично заперечував факт подання такої заяви. По-друге, навіть якщо припустити, що заява була – частина 2 статті 279-9 КУпАП зобов’язує керівника ТЦК протягом трьох днів перевірити викладені в ній факти. Тобто автоматичного визнання вини не існує: посадова особа все одно мусить пересвідчитися, що правопорушення справді мало місце.
Ну і по-третє, сплата штрафу сама по собі не доводить ані події правопорушення, ані вини. Особливо коли людина пояснює: заплатив, бо інакше не знімали з розшуку, а дитину треба везти до лікаря. Життєва ситуація, в якій може опинитися будь-хто.
Кодекс адміністративного судочинства України у статті 77 чітко встановлює: у справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування лежить на відповідачеві. ТЦК мав довести, що обидві постанови законні. Не довів.
22 травня 2026 року Новобузький районний суд Миколаївської області ухвалив рішення: обидві постанови визнати протиправними та скасувати, а провадження у справах – закрити. Сплачені кошти підлягають поверненню.
Коли вам виписують штраф за статтею 210-1 КУпАП, пам’ятайте про два прості запитання. Чи не минув тримісячний строк із дня виявлення правопорушення? І чи правильно кваліфіковано ваші дії? Іноді відповіді на них вирішують усе.
