Оспорювання батьківства здається суто технічною справою – зробив ДНК-тест, довів відсутність кровного споріднення, і суд автоматично виключає ваші дані з актового запису. Але реальність складніша. У квітні 2026 року Верховний Суд розглянув справу № 740/8454/23, яка чудово показує: навіть беззаперечний висновок експерта не завжди є підставою для задоволення позову.
Давайте розберемося, що сталося і чому це важливо для кожного, хто замислюється про подібний крок.
Історія однієї справи
Чоловік прожив із жінкою кілька років, у 2015 році вони офіційно зареєстрували шлюб. На той момент у жінки вже був син – дитина народилася у 2010 році, тобто задовго до весілля. У свідоцтві про народження батько був записаний зі слів матері.
А у березні 2015 року пара пішла до РАЦСу і подала спільну заяву про визнання батьківства. Чоловік добровільно записав себе батьком дитини – змінили прізвище хлопчика, по батькові, усі дані про батька внесли офіційно.
Згодом у пари народилася ще одна дитина – вже спільна.
А потім щось пішло не так. Чоловік вирішив, що, можливо, не є біологічним батьком обох синів. Перший – бо зачатий до того, як вони почали жити разом. Другий – бо на час зачаття чоловік нібито перебував у зоні АТО.
У грудні 2023 року він подав позов про оспорювання батьківства щодо обох дітей.
Що показала експертиза
Суд призначив судово-генетичну експертизу. Результати виявилися частково очікуваними, частково – ні.
Стосовно молодшого сина – підтверджено батьківство на 99,99%. Тобто це біологічна дитина позивача, сумніви були марними.
А от старший син – тут усе інакше. Експертиза категорично встановила: кровне споріднення між чоловіком і дитиною 2010 року народження відсутнє. Він не є біологічним батьком.
Здавалося б, у цій частині позов мають задовольнити без питань. Але не тут-то було.
Рішення судів: від задоволення до відмови
Суд першої інстанції частково задовольнив позов. Логіка була простою: ДНК-тест довів відсутність кровного споріднення, відповідачка не змогла довести, що позивач на момент реєстрації знав про це. Отже, виключаємо запис про батька.
Але Сумський апеляційний суд у жовтні 2025 року це рішення скасував – і в задоволенні позову відмовив повністю.
Апеляція побачила ситуацію інакше. Чоловік точно знав, що не є біологічним батьком, коли йшов до РАЦСу у 2015 році. Дитина народилася у 2010 році – за п’ять років до шлюбу і самої реєстрації батьківства. Він не міг не знати, що не має стосунку до зачаття.
І тут вступає в дію ключова норма.
Правило, про яке варто знати
Сімейний кодекс України у частині п’ятій статті 136 говорить чітко: особа, яка записана батьком дитини, не має права оспорювати батьківство, якщо в момент реєстрації вона знала, що не є біологічним батьком.
Це не дрібний технічний нюанс. Це принципова позиція закону, спрямована на захист інтересів дитини. Бо якби можна було сьогодні записатися батьком, а через десять років передумати – діти ставали б заручниками дорослих рішень.
Верховний Суд у цій справі підтвердив: законодавець свідомо обмежив право на такий позов для тих, хто добровільно взяв на себе батьківські обов’язки, знаючи правду. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 квітня 2026 року залишила рішення апеляції без змін.
De facto сімейне життя – що це означає
Окремо суд звернув увагу на поняття «de facto сімейного життя». Це концепція, яку активно використовує Європейський суд з прав людини.
Суть у тому, що сімейні зв’язки – це не лише про кровну спорідненість. Якщо чоловік роками живе з дитиною, виховує її, утримує, і дитина сприймає його як батька – між ними виникає фактичне сімейне життя. І це сімейне життя закон теж захищає.
У цій справі стосунки позивача з дитиною тривали понад 7 років з моменту реєстрації шлюбу. А з урахуванням часу до реєстрації батьківства – і того більше. Хлопчик знав його як батька, носив його прізвище.
ЄСПЛ неодноразово наголошував: тривалість стосунків із дитиною – ключовий фактор для визнання наявності сімейного життя. У справі «Nazarenko проти росії» період у понад п’ять років було визнано достатнім.
Найкращі інтереси дитини – головний принцип
У всіх справах, де фігурують діти, суди керуються принципом найкращих інтересів дитини. Це пряма вимога Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною ще у 1991 році.
І цей принцип означає, що суд має думати насамперед про те, як його рішення вплине на дитину. Чи буде хлопчику краще, якщо з його свідоцтва про народження приберуть батька, якого він знає все життя? Вочевидь, ні.
Верховний Суд прямо вказав: висновки апеляційного суду відповідають найкращим інтересам дитини, забезпечують баланс між інтересами дитини та позивачем.
Коли це все ж можливо
Тут важливий момент. Закон не закриває двері повністю. Оспорювання батьківства можливе, якщо заява про визнання батьківства була подана під тиском, під впливом погроз, насильства або обману. Тобто коли мало місце порушення вільного волевиявлення.
Але у цій справі жодних доказів тиску чи обману позивач не надав. Він добровільно, у здоровому глузді пішов до РАЦСу і підписав заяву. А через роки вирішив, що це було необачно.
Як зазначив Верховний Суд, вважається, що під час ухвалення рішення про «оформлення» свого батьківства чоловік усвідомлював усі правові наслідки для себе – навіть з урахуванням того, що фактично батьком дитини є хтось інший. Довільна зміна цього рішення через багато років просто не допускається.
Ця справа – яскраве нагадування про те, що запис батьком дитини в РАЦСі не є формальністю, яку можна легко скасувати. Якщо ви свідомо берете на себе батьківство, знаючи, що не є біологічним батьком, – закон стане на бік дитини, а не на ваш. І це правильно, бо діти не повинні розплачуватися за рішення, які приймають дорослі.
