Уявіть ситуацію: ви розлучилися, дитина фактично живе з вами, а колишній партнер не дає ні копійки. Ви подаєте позов про стягнення аліментів, а у відповідь чуєте від суду: «Спочатку визначте місце проживання дитини, а тоді вже приходьте». Знайомо? Саме з такою проблемою зіткнувся батько з Запорізької області, і його справа дійшла аж до Верховного Суду.
Розповідаю, чим усе закінчилося і чому ця історія важлива для кожного, хто бореться за фінансову підтримку дитини.
Що сталося: історія однієї справи
Батько й мати розлучилися у листопаді 2024 року. Їхній син, якому на той момент було близько чотирьох років, залишився жити з батьком – це підтверджували акти обстеження умов проживання, складені службовими особами міської ради у серпні та грудні 2024 року.
У грудні 2024 року батько подав позов про стягнення аліментів з колишньої дружини. Він просив стандартну частку – 1/4 від усіх видів її заробітку щомісяця. Суд першої інстанції позов задовольнив: жінка працездатного віку, протипоказань за станом здоров’я не має, отже, зобов’язана утримувати сина.
Але апеляційний суд у листопаді 2025 року це рішення скасував. Аргумент був простий: між батьками триває судовий спір про те, з ким саме має проживати дитина. Доки він не завершений – підстав для стягнення аліментів немає.
Чесно кажучи, звучить логічно. Але чи справедливо це для дитини?
Що сказав Верховний Суд
Батько подав касаційну скаргу, і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 16 квітня 2026 року виніс постанову, яка розставила всі крапки над «і».
Головний висновок: дитина не може залишатися без засобів до існування лише через те, що дорослі ніяк не домовляться, з ким їй жити.
Суд наголосив на кількох принципових речах.
По-перше, за статтею 181 Сімейного кодексу України, аліменти присуджуються тому з батьків, разом з яким проживає дитина. І судова практика Верховного Суду давно це підтверджує – наприклад, у постанові від 25 листопада 2022 року у справі № 521/5667/21.
По-друге, право на стягнення аліментів не залежить від того, чи вирішений спір про місце проживання дитини. Це два окремі питання, і одне не блокує іншого.
По-третє, і це ключове: обов’язок утримувати дитину має пріоритетний характер. Його не можна поставити під сумнів, обмежити чи відкласти «до кращих часів». Так працює стаття 180 Сімейського кодексу України у поєднанні зі статтею 27 Конвенції про права дитини.
Чому апеляційний суд помилився
Колегія суддів Верховного Суду прямо вказала: апеляційний суд, зосередившись на необхідності спочатку визначити місце проживання, фактично не розглянув справу по суті. Тобто не оцінив докази того, з ким дитина живе зараз, які в неї потреби, чи справді батько потребує фінансової допомоги від матері.
А тим часом доказів було достатньо: акти обстеження умов проживання від серпня та грудня 2024 року, акт оцінки потреб сім’ї, ухвала про скасування судового наказу про стягнення аліментів з батька (бо виявилося, що дитина живе не з матір’ю, а з ним).
Крім того, обмежувальний припис, на який посилалася мати, був скасований Запорізьким апеляційним судом 7 травня 2025 року – сам факт звернення до поліції без належних доказів домашнього насильства суд визнав недостатнім.
Що змінює ця постанова
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд. Тобто остаточного рішення про стягнення аліментів у цій конкретній справі ще немає. Але правова позиція вже сформована і тепер працюватиме для всіх аналогічних ситуацій.
Ось головне, що варто запам’ятати: якщо дитина фактично проживає з вами – ви маєте право подати на аліменти, навіть коли спір про місце проживання ще не вирішений. Суд не має права відмовляти вам із формулюванням «спочатку визначте, з ким живе дитина».
І навпаки: якщо ви – той з батьків, з ким дитина не живе, то обов’язок утримувати її нікуди не зникає. Жодні процесуальні хитрощі не звільнять вас від цього.
Практичний момент: коли починають нараховуватися аліменти
Тут усе чітко регламентовано статтею 191 Сімейного кодексу України. Аліменти присуджуються від дня пред’явлення позову, а не від дати ухвалення рішення. У цій справі батько подав позов 27 грудня 2024 року – від цієї дати вони й мають нараховуватися.
Це важливий нюанс. Поки справа місяцями (а інколи й роками) мандрує судовими інстанціями, борг накопичується, і потім його доведеться сплатити за весь період. Відстрочка не працює.
Також закон передбачає можливість стягнення аліментів за минулий час – але не більше ніж за десять років. Для цього потрібно довести, що ви намагалися отримати кошти, а боржник ухилявся.
Кілька слів про «найкращі інтереси дитини»
Цей принцип червоною ниткою проходить через усю постанову. І це не просто гарна фраза.
Верховний Суд послався на власні правові позиції у справах № 711/8561/16, № 663/724/19 та № 761/25101/20, де послідовно проводиться думка: аліменти – це не про дорослих, це про дитину. Вони покликані забезпечити їй усе необхідне для повноцінного розвитку. І найкращі інтереси дитини можуть перевищувати інтереси батьків.
Тому коли суд відмовляє у стягненні аліментів через формальні причини, страждає насамперед дитина. Вона не винна, що дорослі сперечаються.
Ця постанова Верховного Суду – хороший сигнал для всіх батьків, які опинилися у схожій ситуації: право дитини на утримання є безумовним, і суди більше не зможуть його ігнорувати під приводом «незавершених спорів».
