Переміщення військовослужбовців давно перестало бути простою бюрократичною процедурою. Найважче тут не зібрати підписи й не отримати погодження, а дочекатися, коли людина фізично повернеться з відрядження і зможе стати до нової посади. Про це найчастіше й кажуть самі бійці: домовленості є, наказ підписано, а процес усе одно стоїть на місці.
Чому так відбувається спробували пояснити в Київському ОТЦК та СП.
Погодження отримано, наказ підписано, а боєць не їде
Порядок, який діє сьогодні, виглядає логічно. Військовослужбовець має вибути до нового місця служби після того, як буде готовий витяг з наказу командира військової частини про призначення. Витяг підтверджує просту річ: рішення про призначення ухвалено, людина зарахована на посаду в іншій частині.
Далі починається найцікавіше. Виключення бійця зі списків особового складу військової частини відбувається після того, як він здасть посаду. Але не пізніше ніж через місяць від дня підготовки витягу. Тобто місяць – це не час на роздуми, а межа, за яку процес виходити не повинен.
Звучить чітко. Проблема в тому, що не весь час зараховується до цього місяця.
Що не зараховують до місячного строку
Ось тут і ховається головна пастка. До строку не входить час, коли військовослужбовець:
- перебуває у відпустці;
- проходить лікування;
- перебуває під вартою;
- перебуває у відрядженні.
Перші три пункти більш-менш зрозумілі. Людина не займається службовими справами, коли відпочиває, лікується або перебуває під вартою. Логіка проста: строк не біжить, поки боєць не має реальної можливості здати посаду.
А от відрядження – це окрема історія. Формально людина служить, виконує завдання, іноді навіть у бойових умовах. Але до місячного строку цей час не входить. І якщо відрядження триває тижнями, а то й місяцями, то переміщення військовослужбовців просто зависає в повітрі.
Чому відрядження бувають такими довгими
Тут важливий момент, який не завжди очевидний ззовні. Відрядження часто відбувається не за рішенням безпосереднього командира частини. Його ініціює вище командування. Наказ може віддати командувач корпусу або командувач військ (сил).
Відряджати можуть не одну людину, а цілий підрозділ: батальйон, роту, групу бійців. А конкретний склад, тобто прізвища, визначають уже на рівні військової частини. Виходить своєрідний ланцюжок: рішення згори, виконання знизу, а відповідальність за людину залишається на командирі тієї частини, з якої боєць має вибути.
І ось маємо ситуацію, знайому багатьом. Переміщення погоджене всіма сторонами, наказ готовий, папери на місці. Але військового не повертають з відрядження. Без цього кроку переміщення не реалізується фізично, скільки б підписів не стояло на документі.
Ключ до розуміння простий: відрядження і переміщення – це два різні процеси, які просто перетинаються в часі. Одне рішення не скасовує інше, і саме тому виникає глухий кут.
Чому це питання потребує чіткого врегулювання
Проблема не в тому, що хтось не хоче виконувати наказ. Проблема в тому, що механізм, який нормально працює в мирний час, погано стикується з умовами бойових дій. Відрядження на кілька місяців сьогодні є звичною практикою. А порядок переміщення розрахований на короткі й передбачувані строки.
Тому все впирається не в підписи, а в реальний графік. Поки боєць виконує завдання в іншому місці, нова частина чекає, а стара не виключає його зі списків. І кожен день такої розбіжності додає плутанини в облік особового складу.
Хто насправді вирішує, коли боєць повернеться
Найпоширеніше питання звучить так: чому командир просто не поверне свого бійця? Адже він для нього прямий начальник.
Відповідь ускладнюється саме рівнем наказу про відрядження. Якщо військовослужбовець перебуває у відрядженні за рішенням вищого командування, командир частини не може одноосібно скасувати це рішення. У нього немає кнопки, яка повертає людину назад одним натисканням.
Що залишається? Клопотати про повернення. Тобто писати звернення до вищого штабу з проханням завершити відрядження для конкретної людини. Паралельно потрібно шукати заміну: якщо боєць виконує завдання у складі групи, хтось має ці завдання підхопити. І вже потім вирішувати питання про сам порядок завершення відрядження.
Виходить, що командир у цій історії не стільки розпорядник, скільки перемовник. Він має довести до вищого рівня, що людина потрібна в іншому місці. І зробити це так, щоб поточне завдання не провалилося.
На практиці це часто виглядає як довге листування. Клопотання, відповідь, уточнення, нове клопотання. Кожен обмін документами – це час, а його в умовах служби завжди бракує.
Що можна зробити на практиці
Універсального рецепта немає, але кілька кроків працюють частіше за інші:
- зафіксувати, на підставі якого саме наказу боєць перебуває у відрядженні та хто його видав;
- з’ясувати, хто має право завершити це відрядження і на чиє ім’я подавати клопотання;
- підготувати обґрунтування: витяг з наказу про призначення, готовність нового місця служби, дата, до якої людина має прибути;
- паралельно вирішити питання заміни, щоб у вищого командування не було формальної причини відмовити;
- тримати зв’язок з військовослужбовцем, щоб він розумів, на якому етапі процес.
Кожен із цих пунктів виглядає простим, поки не почнеш робити його в реальних умовах. Тут і брак часу, і постійні зміни обстановки, і людський фактор. Для переміщення військовослужбовців це і є найдовша ділянка шляху.
Окремо подбайте про те, щоб нова частина була в курсі ситуації. Якщо там не знають про відрядження, вони можуть вважати, що людина просто не прибула. А це вже зовсім інша історія, з іншими наслідками для обліку.
Що це означає для бійця
Для самої людини ситуація виглядає особливо неприємно. Вона вже знає про нове призначення, іноді вже попрощалася з побратимами. Але залишається в старому відрядженні, бо формально ще не здала посаду.
Сам місячний строк не є безмежним і не скасовується відрядженням. Просто час у відрядженні до нього не зараховується. Це означає, що після повернення процес має рушити швидко: здача посади, виключення зі списків особового складу, вибуття до нового місця служби.
Варто зберігати всі документи, пов’язані з переміщенням. Витяг з наказу про призначення, копії клопотань, листування з новою частиною. Якщо процес затягнеться, саме ці папери допоможуть відновити хронологію і показати, на якому етапі все зупинилося.
Найкорисніше, що може зробити військовослужбовець у цей період, – тримати зв’язок з обома сторонами. З командиром, який клопоче про його повернення. І з новою частиною, яка чекає і має бути готова прийняти. Чим менше непорозумінь на цьому етапі, тим швидше переміщення військовослужбовців перестає бути історією про папери і стає звичайним наказом, який виконано.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
