Коли людина створює Telegram-канал, де публікує локації працівників ТЦК, – це перешкоджання законній діяльності ЗСУ чи звичайне поширення інформації? Саме на це питання довелося відповідати Верховному Суду у справі № 183/12045/24, і його висновки можуть здивувати тих, хто звик думати про адміністрування таких каналів як про дрібну витівку.
Давайте розберемося, що сталося і чому ця справа має значення для кожного, хто досі вважає, що «просто ділиться інформацією» у месенджерах.
Що трапилося у Новомосковську
Мешканець Дніпра ще у грудні 2023 року створив у Telegram спільноту, де з липня по серпень 2024 року публікував дані про місця перебування підрозділів районного ТЦК та СП. Ідея була простою: попереджати підписників про проведення мобілізаційних заходів, щоб ті могли їх уникнути.
Формально – ну що тут такого, звичайний чат, яких сотні. Але за цим стояла цілком конкретна мета: зірвати роботу військкоматів. І саме це стало ключовим для кінцевої кваліфікації дій.
Місцевий Самарівський суд визнав чоловіка винним за частиною 2 статті 114-2 Кримінального кодексу України. Ця норма карає за поширення інформації про розташування Збройних Сил України, якщо такі дані можна ідентифікувати на місцевості та вони не публікувалися офіційно.
Суд першої інстанції призначив 5 років позбавлення волі, але звільнив від реального відбування покарання, давши 3 роки іспитового строку. Прокурора це не влаштувало – він подав апеляцію, вимагаючи реального строку. І Дніпровський апеляційний суд погодився: 5 років за ґратами, без жодних умовностей.
Що вирішив Верховний Суд
Захисник засудженого пішов до касації. Скаржився на упередженість апеляційного суду, на те, що головуючий нібито повчав сторону захисту, обмежував у часі під час дебатів. Мовляв, повний текст вироку на 14 сторінках вручили через годину після проголошення – отже, його склали заздалегідь, до виходу в нарадчу кімнату.
Верховний Суд ці аргументи відхилив. Жодних порушень принципу рівності сторін чи диспозитивності він не побачив. А от на що звернув увагу за власною ініціативою – так це на правильність кваліфікації дій засудженого. І тут почалося найцікавіше.
До речі, колегія суддів окремо зазначила: Кримінальний процесуальний кодекс України не забороняє суду готувати проєкти рішень до виходу в нарадчу кімнату. Тож швидке вручення повного тексту – не доказ упередженості, а звичайна практика. Тим більше, що в умовах воєнного стану частина 15 статті 615 КПК прямо дозволяє суду обмежитися проголошенням резолютивної частини.
Чому стаття 114-2 тут не підходить
Колегія суддів заглибилася в суть: що саме робив обвинувачений? Він не просто публікував координати військових частин. Він створював систему сповіщення, яка дозволяла чоловікам призовного віку уникати мобілізаційних заходів. Іншими словами – свідомо перешкоджав законній діяльності ЗСУ.
Тут важливий момент. Стаття 114-2 Кримінального кодексу України говорить про поширення інформації про розташування військ. А стаття 114-1 – про перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Здавалося б, близькі склади, але різниця принципова.
Перший склад – це коли ви зливаєте дані, які можуть допомогти ворогу завдати удару. Другий – коли ви створюєте перешкоди для роботи армії всередині країни. І саме другий варіант, на думку Верховного Суду, описує те, що сталося у Новомосковську.
ТЦК – це частина Збройних Сил
Багато хто досі сприймає територіальні центри комплектування як якусь окрему структуру, майже цивільну. Але Закон України «Про Збройні Сили України» чітко визначає: ТЦК та СП – це органи військового управління, які входять до складу ЗСУ.
Те саме підтверджує Закон України «Про оборону України» та Положення про територіальні центри комплектування, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 154 від 23 лютого 2022 року. Тож коли ви заважаєте працівникам ТЦК виконувати їхню роботу – ви втручаєтеся у функціонування цілого військового відомства.
Верховний Суд наголосив: це поняття охоплює не лише фізичний спротив. Це будь-які дії, спрямовані на те, щоб унеможливити або ускладнити виконання армією її завдань. Створення Telegram-каналу для попередження про рейди ТЦК – якраз такий випадок.
Крім того, колегія суддів нагадала, що всі ці події відбувалися в особливий період. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період настає з моменту введення воєнного стану і триває аж до завершення демобілізації після закінчення воєнних дій. А це означає, що будь-яке втручання в роботу військових структур у цей час має підвищену суспільну небезпеку.
Перекваліфікація і несподіваний фінал
Отже, Верховний Суд перекваліфікував дії засудженого з частини 2 статті 114-2 на частину 1 статті 114-1 Кримінального кодексу України. Санкція в обох випадках передбачає від 5 до 8 років позбавлення волі – тобто за суворістю вони однакові. Але далі сталося те, чого, мабуть, не очікував ніхто.
Призначаючи покарання, суд врахував усе: людина раніше не судима, позитивно характеризується, одружена, активно сприяла розкриттю злочину. Обтяжуючих обставин немає. І на підставі статті 75 КК звільнив засудженого від реального відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.
Тобто фінал виявився тим самим, що й у першій інстанції: 5 років умовно. Але з однією важливою відмінністю – тепер це рішення остаточне й оскарженню не підлягає.
Колегія суддів спеціально роз’яснила: якщо протягом іспитового строку засуджений вчинить новий злочин або порушить правила, встановлені органами пробації, – вирок буде звернуто до реального виконання.
Що ця справа означає для інших
Це рішення – не просто про одну людину з Дніпра. Воно формує правовий орієнтир для всіх аналогічних справ. Суди тепер мають чітко розрізняти: коли йдеться про злив даних, які можуть допомогти ворогу (стаття 114-2), а коли – про створення перешкод для мобілізації всередині країни (стаття 114-1).
Адміністратори Telegram-каналів, які публікують локації ТЦК, мають розуміти: їхні дії кваліфікуються саме як перешкоджання законній діяльності ЗСУ в особливий період. І хоча в цій конкретній справі засуджений отримав умовний строк, сама правова позиція Верховного Суду не залишає простору для ілюзій.
Крім того, суд чітко дав зрозуміти: посилання на процесуальні дрібниці – як-от описка у прізвищі прокурора чи швидке виготовлення тексту вироку – не є підставою для скасування судового рішення, якщо вони не вплинули на його законність. Сторона захисту так і не змогла пояснити, яким чином помилка в прізвищі прокурора могла зробити вирок незаконним. І це хороше нагадування: не кожна технічна похибка суду є підставою для скасування рішення.
Справа № 183/12045/24 стала важливим прецедентом на перетині двох статей Кримінального кодексу. І хоча для конкретного засудженого результат виявився відносно м’яким, сам правовий сигнал однозначний: Telegram-канали про ТЦК – це не жарт і не дрібне хуліганство. Це усвідомлене перешкоджання законній діяльності ЗСУ, що в умовах воєнного стану є кримінальним злочином із серйозними наслідками.
