Повернення апеляційної скарги – це, мабуть, один із найболючіших процесуальних «ударів», який може отримати сторона у справі. Особливо коли гроші за судовий збір уже сплачено, але суд цього… не помітив.
Саме така історія трапилась із ТОВ «Діджи Фінанс». Компанія програла справу в суді першої інстанції, вирішила оскаржити рішення, сплатила судовий збір – 4 542 гривні – і надіслала платіжну інструкцію разом із клопотанням до апеляційного суду. Та суд заявив: платіжки в конверті немає. І повернув апеляційну скаргу як неподану.
Чи правильно це? Верховний Суд сказав: ні. Давайте розберімося чому.
З чого все почалося
У жовтні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» подало позов про стягнення заборгованості – майже 188 тисяч гривень. Чернівецький районний суд міста Чернівці у задоволенні позову відмовив. Компанія з цим не погодилась і оскаржила заочне рішення до Чернівецького апеляційного суду.
Апеляційний суд 27 листопада 2025 року залишив скаргу без руху. Причина класична: потрібно доплатити судовий збір у розмірі 4 542 гривні. На усунення недоліків дали строк.
ТОВ «Діджи Фінанс» відреагувало оперативно. 8 грудня 2025 року – тобто в межах відведеного строку – компанія надіслала поштою клопотання про усунення недоліків. До нього доклали платіжну інструкцію, яка підтверджувала сплату судового збору. У матеріалах справи навіть є опис вкладення у цінний лист із поштовим відбитком, де чітко зазначено: у конверті – клопотання і платіжна інструкція.
Але далі сталося дивне. 11 грудня канцелярія апеляційного суду склала акт: мовляв, клопотання надійшло, а от платіжної інструкції в ньому немає. І 29 грудня суд постановив ухвалу: апеляційну скаргу визнати неподаною та повернути.
Таке повернення апеляційної скарги виглядало щонайменше сумнівним. Компанія не здалася й подала касацію.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ретельно розібрав ситуацію. І нагадав кілька фундаментальних речей.
Право на апеляційний перегляд справи гарантоване Конституцією України. Це не просто формальність – це одна з основних засад судочинства. Цивільний процесуальний кодекс України прямо каже: забезпечення апеляційного оскарження має базуватися на справедливих судових процедурах. Не на припущеннях і не на канцелярських актах.
А тепер ключовий момент. Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює чітке правило: суд перед відкриттям провадження зобов’язаний перевірити, чи надійшли кошти до спеціального фонду Державного бюджету. Іншими словами – суд не просто пасивно чекає на папірець. Він має самостійно переконатися: гроші є чи грошей немає.
Колегія нагадала й про висновок Великої Палати Верховного Суду, зроблений ще у 2018 році в справі № 800/473/17. Там чітко сказано: заявник не зобов’язаний приносити до суду оригінал квитанції про сплату судового збору. Суд сам повинен усе перевірити – зокрема через Державну казначейську службу України, яка забезпечує казначейське обслуговування бюджетного фонду.
Цю ж позицію Верховний Суд підтверджував неодноразово – у вересні 2020 року в справі № 760/8363/16-ц, а також у січні 2026 року в справі № 357/10810/23. Логіка незмінна: обов’язок перевіряти факт зарахування судового збору лежить на суді. І неподання оригіналу платіжного документа не може бути підставою для повернення скарги.
Чому апеляція помилилася
У цій справі Чернівецький апеляційний суд порушив одразу кілька принципів.
Найперше – він не перевірив факт зарахування коштів до бюджету. А це його прямий обов’язок за законом. У матеріалах справи немає жодних відомостей, що суд намагався отримати інформацію від казначейства. Жодного запиту, жодної спроби з’ясувати, чи справді 4 542 гривні надійшли на рахунок.
Друге – суд проігнорував опис вкладення до цінного листа, де чітко зазначалося: платіжна інструкція була серед надісланих документів. Поштовий відбиток від 8 грудня 2025 року це підтверджує. Іншими словами, були серйозні підстави припускати, що платіжка існує, але з якихось причин загубилася в канцелярії. Це мало б викликати додаткову перевірку, а не автоматичне рішення.
І третє – до касаційної скарги ТОВ «Діджи Фінанс» додало копію платіжної інструкції № 13670 від 19 листопада 2025 року. Вона підтверджує сплату судового збору в потрібному розмірі. І що показово – гроші сплатили ще до того, як апеляційний суд взагалі залишив скаргу без руху. Тобто компанія діяла на випередження, а її все одно «покарали».
Верховний Суд дійшов логічного висновку: рішення про повернення апеляційної скарги є передчасним. Суд апеляційної інстанції зобов’язаний був переконатися у відсутності зарахування коштів, а не просто констатувати брак папірця в конверті.
Що це означає на практиці
Ця постанова – не просто «перемога справедливості» в окремій справі. Вона нагадує всім судам просту, але важливу річ: формальний підхід не повинен блокувати доступ до правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував: надмірний формалізм при застосуванні процесуальних норм порушує саму суть права на справедливий суд. У справі «Volovik v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив: якщо держава запровадила апеляційне оскарження, вона зобов’язана забезпечити його реальне функціонування. Не на папері, а на ділі.
А у справі «Дія 97» проти України суд підкреслив інший важливий принцип: правова визначеність стосується не лише сторін спору, а й самих судів. Іншими словами, суди теж мають грати за правилами, а не створювати додаткові бар’єри там, де їх бути не повинно.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає цілком справедливий механізм: якщо позивач усунув недоліки у встановлений строк, заява вважається поданою з моменту її первісного подання. Логіка очевидна – той, хто сумлінно виконав вимоги суду, не повинен страждати через технічні негаразди чи канцелярські помилки.
Верховний Суд скасував оскаржувану ухвалу, а справу направив назад до апеляційного суду для продовження розгляду. Тепер суд апеляційної інстанції має почати з того, з чого й повинен був – перевірити, чи справді судовий збір надійшов до бюджету. І вже тоді ухвалювати рішення по суті, а не закривати провадження через канцелярський акт.
Коли йдеться про повернення апеляційної скарги, суд має бути особливо обережним. Це не просто технічне рішення – це фактично відмова у доступі до перегляду справи. А право на перегляд – надто серйозна гарантія, щоб нею можна було знехтувати через те, що хтось не помітив платіжку в конверті.
До речі, практична порада для всіх, хто подає апеляційні скарги: завжди зберігайте платіжні документи, робіть опис вкладення під час поштового відправлення, а краще – користуйтеся електронним судом, де всі документи фіксуються автоматично. Але навіть якщо щось пішло не так, пам’ятайте: суд не має права «відмахнутися» від вашої скарги лише тому, що не побачив квитанції. Він зобов’язаний перевірити все сам – через казначейство, через виписки, через будь-які доступні інструменти. І ця постанова Верховного Суду – ще одне тому підтвердження.
