Повернення коштів за ненадані юридичні послуги: що показав Верховний Суд у справі № 910/3203/18

Для зв'язку з адвокатом:

Повернення коштів за ненадані юридичні послуги – саме цього домагався ПАТ «Радикал Банк» у справі № 910/3203/18. Ішлося не про абстрактну теорію, а про цілком конкретну суму – 325 800 гривень. Фінал виявився повчальним навіть для юристів із чималим досвідом.

Давайте розберемося, з чого все почалося. У січні 2015 року банк уклав договір про надання юридичних послуг із ТОВ «Юридична фірма «Саєнко Харенко». Фірма брала на себе юридичний супровід отримання погодження Національного банку України на придбання істотної участі. Якщо по-простому – мала допомогти узгодити з регулятором купівлю частки, яка дає істотний вплив на банк.

Предмет договору прописали доволі детально. Це перевірка вже підготовлених пакетів документів і зауваження до них, доопрацювання фінальних варіантів, подання узгоджених пакетів до НБУ за потреби, супровід переговорів із працівниками регулятора. Винагороду визначили в еквіваленті 10 000 євро без ПДВ.

Далі фірма виставила два рахунки – на 171 600 гривень та 154 200 гривень. Банк їх повністю сплатив. Зовні це скидалося на звичайну співпрацю, без жодних тривожних дзвіночків. Але згодом у банку розпочалася процедура виведення з ринку.

Коли в банк зайшла Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, почали перевіряти правочини, укладені протягом року до запровадження тимчасової адміністрації. Ось тут і згадали про договір на юридичні послуги. Його визнали нікчемним – тобто таким, що не створює жодних правових наслідків. У серпні 2017 року фірмі надіслали повідомлення про нікчемність і попросили повернути гроші.

Фірма гроші не повернула. Банк звернувся до суду з вимогою стягнути 325 800 гривень.

Чесно кажучи, у позові було дві підстави. Перша – нікчемність договору за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Друга – і позивач називав її основною – послуги фірма так і не надала. Тобто йшлося про класичне повернення коштів за ненадані юридичні послуги.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Господарський суд міста Києва у рішенні від 11.07.2018 пояснив свою логіку так. Внутрішній документ банку не може порушувати права контрагента. А сам факт виконання чи невиконання договору не пов’язаний із дотриманням сторонами статті 203 Цивільного кодексу України під час його укладання. Крім того, суд зауважив: сторони погодили всі істотні умови згідно зі статтями 180, 181 Господарського кодексу України та статтею 638 Цивільного кодексу України.

Окремо суд наголосив, що повідомлення банку про нікчемність не підлягає примусовому виконанню. Сторона правочину може вважати його чинним і не повертати кошти. Також у матеріалах справи не було доказів, що банк на дату укладення договору належав до проблемних, що договір спричинив витрати, пов’язані з виведенням банку з ринку, або що сторони порушили законодавство під час укладення. Тому суди й відмовили.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 18.12.2018 залишив це рішення без змін. Начебто крапка в історії. Але ні.

Банк подав касаційну скаргу і звернув увагу на ключовий момент: суди жодного разу не розглянули головну підставу позову. Ту саму – про ненадання послуг. Апеляція лише згадала якісь роздруківки листування і зробила висновок, що послуги начебто надавалися. От тільки чи оцінювалися ці докази належним чином?

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вивчив матеріали і знайшов серйозні процесуальні прогалини.

Тут варто нагадати, що договір про надання послуг регулюється статтями 901–907 Цивільного кодексу України. За частиною 1 статті 901 цього Кодексу, виконавець зобов’язується надати послугу за завданням замовника. А замовник, своєю чергою, повинен її оплатити. Тобто це складне зобов’язання: з одного боку – обов’язок надати послугу, з іншого – обов’язок оплатити.

І коли банк стверджує, що послуг не було, суд має це перевірити. Адже відповідно до загальних правил про зобов’язання – статей 509 та 526 Цивільного кодексу України – зобов’язання має виконуватися належним чином і на засадах добросовісності.

Що таке нікчемність у розумінні цивільного права? Стаття 203 Цивільного кодексу України перелічує вимоги, додержання яких необхідне для чинності правочину. Зміст не має суперечити закону, особа повинна мати потрібний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а форма – вимогам закону. Якщо хоча б одну з цих вимог порушено, правочин може бути визнаний недійсним або вважатися нікчемним.

Тепер про докази. За правилами Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Це випливає зі статей 73, 74, 76, 77, 78 та 86 цього Кодексу. Суд має оцінити докази на предмет належності, допустимості й достовірності. А ще – перевірити, чи підтверджується виконання договору саме актами приймання-передачі послуг.

Апеляційний суд цього не зробив. Він не встановив, чи були підписані акти приймання-передачі та чи направлялися вони банку. А перша інстанція взагалі оминула аргумент про ненадані послуги.

Окремо колегія нагадала про електронні докази. Стаття 96 Господарського процесуального кодексу України пояснює: електронний доказ подають в оригіналі або в засвідченій копії з електронним підписом. Паперова роздруківка електронного листа – це не письмовий доказ. Якщо оригіналу немає, а суд сумнівається у відповідності копії, такий доказ до уваги не беруть.

Виходить, суди зупинилися на роздруківках і не пішли далі. А це вже порушення статей 73, 74, 76, 77, 78, 86, 91 та 96 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж Касаційний суд не може сам досліджувати докази чи встановлювати нові обставини. Це прямо заборонено частинами 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Тому єдиний правильний вихід тут – скасувати рішення та направити справу на новий розгляд.

Власне, так і сталося. Керуючись статтями 308 і 310 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у справі № 910/3203/18. Справу направили на новий розгляд до першої інстанції.

На новому розгляді суду доведеться зробити те, що мало бути зроблено від самого початку. Всебічно перевірити, чи справді фірма надала послуги, чи є підписані акти приймання-передачі, чи направлялися вони банку. І оцінити кожен доказ окремо та в сукупності з іншими.

Для бізнесу ця історія дає кілька простих, але корисних уроків. По-перше, фіксуйте кожен етап надання послуг актами – інакше доведення виконання перетворюється на суперечку про роздруківки. По-друге, не покладайтеся на те, що суд сам розбереться з доказами: у господарському процесі кожна сторона тягне свій тягар доказування. По-третє, якщо ситуація з поверненням коштів за ненадані юридичні послуги залежить від електронного листування, подбайте про оригінали чи належно засвідчені копії з електронним підписом.

До речі, позиція Касаційного господарського суду щодо електронних листів корисна не лише банкам. Якщо колись ви опинитеся в схожій ситуації, запам’ятайте: роздруківка листа – це ще не беззаперечний доказ. Суд може витребувати оригінал.

Тепер справа № 910/3203/18 повернулася на перший щабель. Чи вдасться банку довести, що він заплатив 325 800 гривень за послуги, яких так і не отримав, покаже новий розгляд. Але вже зрозуміло одне: ретельна робота з доказами іноді важить більше, ніж гучні заяви про нікчемність правочину.

Консультація адвоката – записатися

Консультация

Форма обращения к адвокату

Для зв'язку з адвокатом: