Що робити, коли ви сплатили за товар наперед, а продавець так і не передав його вам? Це неприємна, але поширена ситуація в бізнесі. Цивільний кодекс України дає покупцеві чітке право вимагати повернення попередньої оплати за непоставлений товар. Нещодавня постанова Верховного Суду у справі № 909/1482/25 розставила всі крапки над «і» в цьому питанні – і продавцям, і покупцям варто знати цю історію.
Давайте розберемося, що саме трапилося між двома компаніями та які висновки варто взяти на озброєння.
Суть конфлікту: гроші є, товару немає
У серпні 2022 року ТОВ «Хаглер» уклало договір поставки з ФОП Савьоловою У.П. Предметом угоди були деревні пелети – продукція цілком конкретна й потрібна в господарстві. Умови здавалися стандартними: продавець виставляє рахунки, покупець оплачує 100% наперед, після чого товар відвантажується. Нічого незвичайного.
Того ж дня, 1 серпня 2022 року, продавець виставив чотири рахунки на загальну суму 414 540 гривень. Покупець сумлінно їх оплатив – платіжні інструкції це підтверджують. І на цьому, власне, активна фаза взаємодії завершилася.
Товар на жодну з оплачених сум покупець так і не отримав. Ні у 2022 році, ні у 2023-му, ні пізніше. Жодних товарно-транспортних накладних із підписами обох сторін, жодних видаткових накладних – словом, документів, які б доводили реальну поставку, у матеріалах справи не виявилося. Пройшло більше трьох років.
У серпні 2025 року ТОВ «Хаглер» направило продавцю претензію: поверніть гроші за непоставлений товар. Відповіді не було. Тоді компанія пішла до суду з вимогою стягнути 414 540 гривень попередньої оплати та ще 41 454 гривні штрафу – рівно 10% від суми, як і передбачав пункт 5.3 договору.
Чому суд першої інстанції відмовив покупцеві?
Господарський суд Івано-Франківської області в лютому 2026 року виніс несподіване рішення: у позові відмовити. Аргументи здалися дивними навіть досвідченим юристам.
Суд першої інстанції вирішив, що не може встановити дату поставки товару. Справді, у договорі строк визначений досить розмито – «2022–2023 роки», а конкретна дата мала узгоджуватися сторонами в заявках. Заявок у матеріалах справи не було. А раз строк незрозумілий – то й обов’язок повертати передоплату начебто не виник. Логіка, чесно кажучи, сумнівна: виходить, продавець може роками тримати чужі гроші просто тому, що сторони не обмінялися формальними заявками.
Але головне – суд першої інстанції зачепився за пункт 5.3 договору. Там прописана процедура: якщо постачання затримується більше ніж на 45 днів, будь-яка сторона може розірвати договір, письмово повідомивши іншу сторону, і тоді продавець повертає аванс протягом п’яти банківських днів. Суд вирішив, що покупець не дотримався цього механізму – не направив окремого повідомлення про розірвання, а отже, вимога про повернення коштів передчасна.
Апеляція виправила помилку
Західний апеляційний господарський суд у квітні 2026 року рішення першої інстанції скасував повністю. І позов задовольнив. Ось ключові аргументи апеляції.
Перше – і це найважливіше. Суд першої інстанції помилково ототожнив право покупця на повернення попередньої оплати з процедурою розірвання договору. Це абсолютно різні правові механізми. Пункт 5.3 договору – лише один із можливих шляхів повернення грошей, а не єдиний. Покупець має самостійне, пряме право вимагати свою передоплату назад на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України. І це право не залежить від того, чи пройшов він договірну процедуру розірвання.
Друге. Факт оплати підтверджений платіжними інструкціями, а факт поставки – ні. І цього достатньо для задоволення позову. Жодних належних доказів передачі товару продавець не надав. Ті документи, які ФОП намагалася долучити в останній момент, були підписані лише з її боку – без підпису покупця або перевізника. Отже, за пунктом 2.5 договору, такі документи не є доказами поставки.
Третє. Штраф у розмірі 41 454 гривні – обґрунтований. З моменту оплати в серпні 2022 року до моменту претензії в серпні 2025-го минуло більше трьох років. Строк виконання зобов’язання вочевидь порушений, а договір прямо передбачає відповідальність за таке порушення – 0,3% за кожен день прострочення, але не більше 10% від вартості партії.
Що сказав Верховний Суд
ФОП Савьолова У.П. подала касаційну скаргу до Верховного Суду. Посилалася на те, що апеляція не врахувала попередніх висновків Верховного Суду – зокрема, постанови Великої Палати у справі № 911/969/24 та постанови об’єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/211/22. Також скаржниця наполягала, що апеляційний суд не дослідив належним чином усі докази.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду проаналізувала доводи й відхилила їх. Чому?
По-перше, посилання на справу № 927/211/22 виявилося недоречним. Там питання стояло інакше: чи може продавець стягнути передоплату з покупця, якщо товар ще не переданий. У справі № 909/1482/25 ситуація дзеркально протилежна – покупець стягує передоплату з продавця, який товар так і не поставив. Правовідносини не є подібними, отже, посилатися на цей висновок немає сенсу.
По-друге, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 911/969/24 якраз підтверджує право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець не передав товар у встановлений строк. Тобто цей висновок працює на користь позивача, а не проти нього. Скаржниця, схоже, неправильно витлумачила позицію Великої Палати.
По-третє, суд відхилив аргумент про відсутність заявок. У договорі зазначено, що поставка здійснюється на умовах FCA або відповідно до виставлених рахунків-фактур. Рахунки були виставлені й оплачені. А належних доказів поставки так і не з’явилося. До того ж, як зафіксовано в матеріалах справи, сама відповідачка заявляла в суді першої інстанції, що має докази поставки, але не змогла їх вчасно подати. Це суперечлива позиція: з одного боку – «не було заявок, тому строк поставки не настав», з іншого – «ось докази, що я все поставила».
У підсумку Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін. Рішення остаточне й оскарженню не підлягає. 414 540 гривень попередньої оплати плюс 41 454 гривні штрафу – все це підлягає стягненню з продавця.
Що це означає для вашого бізнесу
Найголовніший практичний висновок зі справи № 909/1482/25: частина друга статті 693 Цивільного кодексу України – це ваш прямий захист як покупця. Якщо ви заплатили наперед, а продавець не поставив товар, ви маєте право вимагати повернення попередньої оплати. І для цього не обов’язково проходити через процедуру розірвання договору, навіть якщо вона окремо прописана в угоді.
Тут важливий момент: договірні умови про порядок повернення передоплати не скасовують вашого права, передбаченого законом. Вони можуть його доповнювати, пропонувати альтернативний механізм, але не замінювати. Стаття 693 ЦК України діє безпосередньо, і жоден пункт договору не може її заблокувати.
Крім того, варто пам’ятати про докази. Саме на продавцеві лежить обов’язок довести факт поставки. Якщо товарно-транспортні накладні підписані лише однією стороною – це не доказ. Якщо документи намагаються подати в суд із запізненням без поважних причин – суд може їх просто не прийняти. Що, власне, і сталося в цій справі.
І ще одне: не зволікайте з претензією. Так, ТОВ «Хаглер» чекало три роки, і це не стало перешкодою для задоволення позову. Але загалом затягування грає проти вас: строки позовної давності ніхто не скасовував, та й стягнення штрафних санкцій має свої часові обмеження. Чим швидше ви зафіксуєте порушення – тим надійніша ваша позиція.
Продавцям ця справа теж дає корисний сигнал. Отримали передоплату – будьте готові або поставити товар вчасно, або повернути гроші назад із відсотками. Три роки уникати покупця, а потім намагатися «врятуватися» процедурними тонкощами договору – стратегія, яку суди не підтримують.
Справа № 909/1482/25 – добрий приклад того, як судова система виправляє власні помилки. Перша інстанція відмовила, але апеляція і касація відновили справедливість. І нагадали просту, але важливу істину: жоден договір не може позбавити вас прав, які прямо гарантує закон.
