Уявіть: ви все життя працювали в колгоспі, чесно заслужили свою земельну частку – і раптом дізнаєтеся, що хтось колись «забув» видати вам сертифікат. Або, що ще гірше, ваше прізвище взагалі не потрапило до потрібного списку. Чи можна відновити справедливість через суд, навіть якщо минуло 20, а то й 25 років? Саме це складне питання поставила крапку Об’єднана палата Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 530/656/24, ухваливши постанову 22 червня 2026 року.
Давайте розберемося, що вирішив суд і чому це рішення – справжній орієнтир для тисяч українців, які досі не реалізували своє право на пай.
Суть спору: сім людей проти сільради
Семеро колишніх членів КСП імені Карла Маркса, що на Полтавщині, звернулися до суду ще в березні 2024 року. Кожен просив одного й того самого: визнати за ним право на земельну частку (пай) розміром 4,49 умовних кадастрових гектарів і зобов’язати Опішнянську селищну раду виділити цю землю в натурі.
Підстава? У 1996 році КСП отримало державний акт на право колективної власності на землю. До акта додавався список членів підприємства, які мають право на пай. Частина позивачів у цьому списку була, але сертифікатів на землю їм так і не видали. Інші – не потрапили до списку взагалі, хоча на момент видачі акта перебували в членах КСП.
Сільрада, звісно, заперечувала. Головний аргумент відповідача: ви що, хлопці та дівчата, пройшло майже 30 років – строк позовної давності давно минув.
Як вирішили перша інстанція й апеляція
Зіньківський районний суд у травні 2024 року став на бік позивачів. Логіка була така: право на земельний пай виникає з моменту отримання підприємством державного акта, і якщо людина є в списку – це право непорушне. Жодних строків давності тут застосовувати не можна.
Але Полтавський апеляційний суд у лютому 2025 року думав інакше. Він визнав: так, позивачі справді мають право на земельну частку. Проте з моменту порушення їхніх прав минуло понад 20 років. Застосовується Цивільний кодекс УРСР 1963 року (оскільки строки спливли ще до набрання чинності новим ЦК України у 2004 році), а там – трирічна позовна давність. Результат: у задоволенні всіх позовів відмовити.
Справа пішла до Верховного Суду.
Ключовий поділ, якого раніше не робили
І ось тут – найцікавіше. Верховний Суд у складі Об’єднаної палати вказав на те, чого бракувало попередній судовій практиці. Потрібно розрізняти дві абсолютно різні ситуації, коли йдеться про позовну давність за земельний пай.
Перша ситуація: людину включили до списку членів КСП, доданого до державного акта, але сертифікат на пай їй не видали. Що це означає? Право на земельну частку вже виникло. Воно існує. Сертифікат – лише документ, який його засвідчує, а не створює. Тож позов тут – не про захист порушеного права, а про підтвердження права, яке і так є. І позовна давність до таких вимог не застосовується.
Друга ситуація: людину взагалі не включили до списку. Це вже справжнє порушення права, яке потребує захисту. І тут позовна давність працює на повну: три роки за ЦК УРСР, і відлік іде з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про невключення до списку.
Чесно кажучи, саме цей поділ – головна родзинка постанови у справі № 530/656/24. Він розставляє все на свої місця і дає чіткий орієнтир: хто в списку – той захищений незалежно від давності, кого в списку немає – мусив реагувати вчасно.
Як розподілилися долі позивачів
Застосувавши цей підхід, суд побачив: четверо позивачів – ті, чиї прізвища були в додатку до державного акта (ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_5) – мають повне право на задоволення позовів. Сертифікатів вони не отримали, але це не скасовує самого права. Тут апеляційний суд помилився.
А от троє інших (ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_7) самі ж визнали в позовних заявах: ще під час розпаювання в 1996-1997 роках їм повідомили, що вони не в списку і права на пай не мають. Тобто про порушення свого права вони знали майже 30 років тому. За цей час до суду не звернулися, поважних причин не навели. Трирічна позовна давність спливла задовго до 2004 року. Відмова апеляції тут цілком обґрунтована.
Що це рішення змінює на практиці
Верховний Суд прямо відступив від кількох своїх попередніх постанов, де позовну давність «автоматом» застосовували до всіх спорів про паї без розбору. Тепер суди нижчих інстанцій мають спочатку з’ясувати: а чи була людина в тому самому списку до державного акта?
Крім того, суд нагадав базові принципи: справедливість, добросовісність і розумність – це не просто красиві слова зі статті 3 Цивільного кодексу України. Це норми прямої дії, які треба враховувати при кожному тлумаченні закону. І коли йдеться про право, яке держава сама ж і визнала за людиною (включивши її до списку), – було б несправедливо відмовляти в захисті через сплив строків.
Водночас суд чітко окреслив і межу відповідальності: якщо вас не внесли до списку – не чекайте десятиліттями. Захищайте своє право без зволікань, бо позовна давність нікуди не зникає.
Кінцевий результат: постанову апеляційного суду скасовано в частині чотирьох позивачів (їхні вимоги задоволені), а щодо трьох інших – залишено без змін (їм відмовлено через сплив позовної давності). Також із сільради на користь чотирьох позивачів стягнуто по 5 151,42 грн судового збору, сплаченого за касаційний розгляд.
Справа № 530/656/24 стала тією точкою, де судова практика нарешті позбулася суперечностей і запропонувала зрозумілий алгоритм: є в списку – ваш пай захищений безстроково, немає в списку – дійте негайно.
