Київ запропонував Москві одразу два варіанти припинення вогню. Володимир Путін відповів, що його «не цікавить порятунок київського режиму». Простіше кажучи — відмовився навіть обговорювати.
За даними аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), це перша публічна згадка про українські ініціативи щодо перемир’я. І реакція Кремля багато що пояснює про реальні, а не декларовані цілі цієї війни.
Що саме пропонував Київ
Перша пропозиція — взаємне припинення ударів на далеку дистанцію. Логіка проста: обидві сторони перестають бити по тилах одна одної.
Друга — припинення бойових дій за межами чотирьох частково окупованих областей. Тобто на території Миколаївської, Дніпропетровської, Харківської та Сумської областей.
Путін не просто відмовився. Він вибудував цілу версію, чому ці пропозиції — нібито хитрість Києва. Мовляв, російські далекобійні удари значно руйнівніші за українські, а ЗСУ хочуть вивести війська з окремих ділянок фронту і перекинути їх на Донбас, Запоріжжя та Херсонщину.
В ISW називають цей епізод черговою ланкою вже звичного ланцюжка: Київ пропонує — Москва блокує.
Капітуляція як умова «миру»
Тут важливий момент, який легко пропустити за гучними заголовками. Паралельно з відмовою від перемир’я Путін і його чиновники знову проговорили свої справжні цілі.
Речник Кремля Дмитро Пєсков нагадав про виступ Путіна у червні 2024 року. Той ультиматум нікуди не подівся: виведення ЗСУ з контрольованих Україною територій Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей і відмова Києва від курсу на НАТО. І тільки після цього — переговори.
Це не переговорна позиція. Це вимога повної капітуляції.
А заступник голови комітету Держдуми з оборони Олексій Журавльов висловився ще відвертіше: безпека Москви буде забезпечена лише тоді, коли Україна «перестане існувати». Жодних напівтонів — пряма заява про знищення держави.
Путінські кілометри проти реальних
Окрема історія — те, як Кремль малює ситуацію на фронті.
Путін стверджував, що російські війська вже контролюють більшу частину Лимана, просунулися до Миколаївки і знаходяться за вісім-дев’ять кілометрів від Слов’янська та за чотири кілометри від Краматорська. Звучить як потужний наступ на фортечний пояс Донеччини.
В ISW перевірили ці цифри за власними даними. І ось що вийшло:
- Лиман: російські сили присутні приблизно на 4,3% території міста — шляхом просування або інфільтрації;
- Відстань до Миколаївки: близько 12 кілометрів;
- Відстань до Слов’янська: близько 19 кілометрів;
- Відстань до Краматорська: близько 14 кілометрів.
Різниця між заявленими і реальними цифрами — удвічі, а подекуди й більше.
Аналітики пояснюють цю тактику просто: Путін вибудовує наратив про нібито «повсюдний військовий успіх» і створює враження, ніби українські удари «абсолютно не впливають» на операції російської армії на передовій.
Повернення до «Новоросії»
Кілька днів тому Путін зробив ще одну показову заяву. Головне завдання Росії, сказав він, — «повністю звільнити Донбас і Новоросію». Термін «Новоросія» тут не випадковий: він повертає до імперської риторики 2014 року і означає претензії на території далеко за межами нинішньої лінії фронту.
Чесно кажучи, після цього відмова від двох українських пропозицій перемир’я виглядає не як дипломатичний маневр, а як логічне продовження курсу. Переговори про припинення вогню просто не вписуються в план, де кінцевою точкою є зникнення України як суб’єкта.
