Уявіть: ви отримали квартиру від державного підприємства, чесно відпрацювали там понад десять років, зібрали всі папери на приватизацію державного житлового фонду – і застрягли. Не на місяць. Не на рік. На тринадцять років. Саме в такій ситуації опинилася мешканка Вишгорода, і лише у травні 2026 року Верховний Суд остаточно розставив крапки над «і».
Коротко про суть: жінка ще у 2012 році отримала ордер на однокімнатну квартиру від апарату «Укрзалізниці», подала заяву на приватизацію, навіть мала погодження від Міністерства інфраструктури. Але процес буксував. Причина? Після реорганізації Державної адміністрації залізничного транспорту в АТ «Укрзалізниця» на підприємстві просто не створили органу приватизації. І роками відповідали: «Механізму немає, нічим допомогти не можемо».
Чому справа дійшла до Верховного Суду
Районний суд став на бік позивачки. Визнав бездіяльність «Укрзалізниці» протиправною і зобов’язав подати клопотання до Вишгородської міської ради про передачу квартири в комунальну власність. Логіка проста: без цього кроку приватизація неможлива, а міськрада без звернення від балансоутримувача навіть не розглядатиме питання.
Апеляційний суд це рішення скасував. Аргументував тим, що за частиною другою статті 5 Закону України «Про залізничний транспорт» АТ «Укрзалізниця» не може відчужувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання. Квартира – державна власність, тому – руки зв’язані.
І от тут починається найцікавіше.
У чому помилився апеляційний суд
Верховний Суд підкреслив: передача житла з державної в комунальну власність – це не «відчуження» у забороненому сенсі. Це зовсім інша процедура. Її регулює Закон України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», і саме він дає чіткий алгоритм дій.
Згідно зі статтею 4 цього закону, ініціатива щодо передачі об’єктів житлового фонду в комунальну власність може виходити від підприємств, на балансі яких ці об’єкти перебувають. Тобто «Укрзалізниця» не просто може подати клопотання – це її прямий обов’язок, коли йдеться про реалізацію права людини на житло.
Колегія суддів нагадала і про позицію, яку раніше висловлювала Велика Палата Верховного Суду: якщо уповноважений орган зволікає з рішенням щодо приватизації, його можна і треба зобов’язати вжити всіх визначених законодавством заходів. Жодне посилання на «відсутність механізму» не є виправданням.
Ключовий момент: правонаступництво ніхто не скасовував
Тут важливий нюанс, про який часто забувають. АТ «Укрзалізниця» – правонаступник усіх прав і обов’язків Державної адміністрації залізничного транспорту України. Це прямо записано в частині шостій статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».
А раз так – то й зобов’язання перед працівниками щодо реалізації їхнього права на приватизацію державного житлового фонду нікуди не поділися. Те, що в новій структурі підприємства не створили орган приватизації, – проблема самого підприємства, а не людей, які роками чекають на законне оформлення власності.
Чесно кажучи, дивно чути від державної компанії аргументи про «відсутність механізму». Механізм є – він прописаний у законі. Просто хтось має зробити перший крок.
Що це означає для пересічних громадян
Кейс важливий не лише для працівників залізниці. В Україні чимало державних підприємств, які пройшли через реорганізацію, акціонування, злиття – і в процесі цих трансформацій питання приватизації державного житлового фонду часто зависало в повітрі.
Тепер є чітка позиція касаційного суду: якщо ви на законних підставах проживаєте у відомчому житлі, якщо ваше право на приватизацію підтверджене документально, а підприємство-балансоутримувач роками годує вас відписками – можна і треба звертатися до суду.
Верховний Суд підтвердив, що належним і ефективним способом захисту в такій ситуації є визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання подати клопотання про передачу житла в комунальну власність. Це не означає автоматичної приватизації – далі ще будуть рішення міськради, потім знову повернення до органу приватизації. Але це означає, що процес нарешті зрушить із мертвої точки.
Крім того, суд стягнув із «Укрзалізниці» на користь позивачки судовий збір і витрати на правову допомогу – загалом більше 19 тисяч гривень. Так що фінансово боротися за своє право теж є сенс.
Процедура: крок за кроком
Якщо ви опинилися в подібній ситуації, ось короткий алгоритм, який вимальовується з постанови Верховного Суду:
– Переконайтеся, що ваше житло не має статусу службового. Якщо це звичайна квартира з державного житлового фонду – право на приватизацію у вас є.
– Зберіть документи: ордер, рішення про надання житла, листування з підприємством, погодження від органу управління майном (якщо є).
– Направте балансоутримувачу офіційну заяву з вимогою ініціювати передачу житла в комунальну власність.
– Якщо у відповідь отримали відписку або мовчання – звертайтеся до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання подати клопотання до місцевої ради.
Головне, що тепер зрозуміло: посилання на відсутність органу приватизації на підприємстві – не аргумент. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає альтернативний шлях: спочатку передача житла громаді, а вже потім – приватизація через органи місцевого самоврядування.
І останнє. Суд звернув увагу на показовий факт: сама «Укрзалізниця» у своїх листах визнавала, що приватизація можлива після передачі квартири в комунальну власність, і навіть доручала своїм підрозділам готувати відповідні клопотання. Але далі внутрішнього листування справа не пішла. Саме це й стало підставою для висновку про протиправну бездіяльність. Коли компанія знає, що робити, має для цього повноваження, але роками нічого не робить – це класичний випадок, коли суд має втрутитися.
