Ще один приклад з судової практики – Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 1 жовтня 2024 року по справі №160/10728/23 вирішив, що якщо професор університету не повідомив ТЦК про наявність підстав для відстрочки, то його мобілізація правомірна – позиція Верховного Суду.
Обставини справи:
Професор НТУ «Дніпровська політехніка», який працював там з квітня 2018 року за основним місцем роботи на повну ставку, звернувся у травні 2023 року з позовом до суду, про те щоб:
- визнати протиправними дії ТЦК з його мобілізації,
- скасувати наказ командира військової частини в частині зарахування до списків по особовому складу.
Позивач посилався на те, що під час мобілізації 5 березня 2022 року ТЦК призвав його на військову службу і наказом командира військової частини від 5 березня 2022 року він був призначений у команду цієї військової частини, де прийняв військову присягу і проходить службу. Однак, на момент призову він був професором НТУ «Дніпровська політехніка», де працював з 27.04.2018 року за основним місцем роботи на 1.0 ставки.
Свої позовні вимоги позивач доводив тим, що він не підлягав призову, на підставі норми ст 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка передбачає відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для наукових і науково-педагогічних працівників наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, за умови що вони працюють відповідно у наукових установах та організаціях за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.
У задоволені позову було відмовлено спочатку рішенням суду першої інстанції, далі рішенням апеляційного суду і зрештою Верховний Суд залишив судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення, а професора – у лавах ЗСУ.
Мотивувальна частина рішення Верховного суду дає чітку відповідь чому так сталось і чому дії ТЦК щодо мобілізації військовозобов’язаного з правом на відстрочку є правомірними:
1. Суди кожної з інстанцій виходили з того, що чоловік мав право на відстрочку від призову за мобілізацією на підставі абзацу 3 ч.2 ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак для застосування цієї норми ні позивач, ні університет не повідомили ТЦК про наявність такого права, тому ТЦК не мав інформації про підставі для відстрочки.
2. Право на відстрочку від призову під час мобілізації кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про актуальну місце праці й посаду.
3. Право на відстрочку має бути реалізоване шляхом вчинення активних дій та оформлення його військовозобов’язаним у відповідний спосіб.
4. При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише ДО моменту набуття статусу військовослужбовця.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють Суду дійти висновку, що позивач не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб.
