Прорив на Сумщину знову в центрі уваги військових. З приходом холодів і туманів російські війська намагаються просуватися малими групами, розраховуючи на гіршу видимість для українських дронів. Таку тактику ворог обрав не від доброго життя: там, де техніка не проходить, у хід ідуть піхота й старі підземні комунікації.
Про це в ефірі телеканалу Київ24 розповів спікер 8-го армійського корпусу Десантно-штурмових військ Вадим Карп’як. Саме він курирує ділянку Північно-Слобожанського напрямку, де окупанти намагаються використати трубу колишнього газопроводу «Уренгой – Помари – Ужгород». За його словами, погода тут відіграє чи не головну роль.
Туман працює на ворога
Холодна й туманна погода знижує видимість. Для оператора дрона це означає просту річ: камера бачить менше, а отже, менше шансів помітити ворога вчасно. Саме на це й розраховують російські командири, кидаючи в прорив невеликі групи піхоти.
Давайте розберемося, чому це небезпечно. Один боєць або трійка бійців, які повзуть у сірій імлі, помітні набагато гірше, ніж колона бронетехніки. А якщо додати до цього вологу землю, розмиті дороги й короткий світловий день, картина стає зрозумілою. Ворог не шукає красивих маневрів, він просто шукає щілину.
Кстати, туман тут працює в обидві сторони. Українські розрахунки теж втрачають частину огляду, тому доводиться активніше використовувати тепловізори, акустичні датчики й спостереження з ближчих позицій. Погода не робить чиюсь роботу легшою, вона лише змінює правила.
Труба завдовжки 17 кілометрів і автоген у руках
Окрема історія – газопровід «Уренгой – Помари – Ужгород». Його труба йде під землею, і саме нею окупанти вже не вперше пробують проникнути на українську територію. Скільки таких спроб було загалом, у Генштабі не уточнюють, але кажуть про поодинокі випадки.
Вадим Карп’як описав цю тактику досить відверто. За його словами, росіяни йдуть трубою щонайменше дві-три доби, долаючи близько 17-18 кілометрів. А потім із середини намагаються вирізати отвір автогеном, щоб вибратися назовні.
«Не можна сказати, що тут росіяни пруть прямо дуже сильно. Ну, час від часу випробовують нас на міцність, але такі поодинокі штурмові дії вони зараз більше переносять у трубу. Вони кілька діб, протягом 2-3 діб, десь як мінімум ідуть свої приблизно 17-18 км і тоді намагаються вирізати автогеном трубу зсередини. Тоді ми їх знищуємо», – сказав спікер 8-го корпусу ДШВ.
Тут важливий момент: такий похід – це не лише ризик, а й фізичне виснаження. Люди повзуть у темряві, у тісному металевому тунелі, без нормального повітря й під постійною загрозою бути виявленими. І все це заради кількох метрів, які потім доводиться вирізати.
П’ять боїв і стримування по всьому фронту
Генштаб повідомляє про п’ять боїв на всьому відрізку фронту. Цифра виглядає скромно, особливо якщо порівнювати з гарячими напрямками на сході. Але справа не в кількості зіткнень, а в їхньому характері.
Поодинокі спроби пролізти трубою, короткі перестрілки, спроби розвідати слабке місце – усе це радше схоже на промацування оборони, ніж на повноцінний наступ. Прорив на Сумщину в такому форматі поки що виглядає як тиск, а не як злам фронту. І саме тому важливо не сприймати тишу як безпеку.
Куди далі: логістика і легша техніка
Командування прогнозує, що ворог посилить удари по логістичних маршрутах на північ від Сум, ближче до кордону з Росією. Логіка проста: якщо не вдається продавити оборону в лоб, треба бити по тому, що її живить. Пальне, боєприпаси, ротації – усе це рухається дорогами, і саме дороги стають ціллю.
Українські підрозділи готуються до зміни тактики. Вони переходять на легшу й маневренішу техніку. Важка броня добре тримає удар, але вона повільна, її легко помітити і по ній легко працювати з повітря. А коли фронт складається з дрібних сутичок, виграє той, хто швидше пересувається і швидше змінює позицію.
Це не відмова від важкої техніки взагалі. Це радше підлаштування під обставини. Там, де бої ведуться невеликими групами, великі машини просто не встигають за темпом.
Що це означає для людей у прифронтових селах
Для мешканців прикордонних громад Сумщини мало що змінюється в побутовому сенсі, і це найсумніше. Обстріли, комендантська година, вимушений виїзд – усе це залишається реальністю. Туман, який допомагає ворогові прослизнути, не допомагає людям, які живуть за кілька кілометрів від труби.
Питання до кожного з нас теж залишається відкритим. Чи варто звикати до думки, що фронт десь далеко? Ні. Саме такі маленькі спроби, непомітні в новинах, іноді створюють найбільше клопоту.
Зараз головне – пильність. Туман мине, а труба залишиться. І поки українські підрозділи тримають цю ділянку, прорив на Сумщину залишатиметься для окупантів проблемою, а не перемогою. Кожна виявлена група, кожен вирізаний отвір у металі, який так і не став виходом назовні, – це чиясь робота, зроблена вчасно.
