Уявіть ситуацію: кримінальне провадження щодо вас закрили через закінчення строків давності. Ви видихаєте з полегшенням – усе позаду. Але за кілька хвилин суд повідомляє, що ви повинні сплатити державі 23 825 гривень за експертизи, які проводилися під час розслідування. Саме в такій ситуації опинився обвинувачений у справі № 203/241/17, і саме це питання стало предметом розгляду об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Давайте розберемося, чому ця справа важлива для кожного, хто стикається з кримінальним провадженням, і який остаточний висновок зробила найвища судова інстанція.
Про що, власне, спір
Фабула справи досить типова. Особу обвинувачували у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України – зловживання службовим становищем. Події відбувалися ще у 2012–2013 роках. Коли справа нарешті дійшла до суду, захисник заявив клопотання: з моменту вчинення правопорушення минуло понад п’ять років, тож просимо звільнити від кримінальної відповідальності за статтею 49 Кримінального кодексу України – у зв’язку із закінченням строків давності.
Кіровський районний суд міста Дніпропетровська клопотання задовольнив. Обвинуваченого звільнили від кримінальної відповідальності, а провадження закрили. Але є нюанс: суд також вирішив стягнути з нього процесуальні витрати – понад 21 тисячу гривень за судово-економічну експертизу та ще 2 641 гривню за судово-почеркознавчу.
І ось тут починається найцікавіше. Захисник оскаржив це рішення. Апеляція залишила його без змін. Тоді справа пішла до Верховного Суду – і не просто до касаційної інстанції, а до об’єднаної палати. Чому?
Дві позиції – одна проблема
Річ у тім, що в практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду склалися дві протилежні позиції щодо того, чи можна стягувати процесуальні витрати з особи, щодо якої провадження закрито за строками давності.
Перша позиція, якої дотримувалися колегії суддів Другої та Третьої судових палат, полягала в тому, що Кримінальний процесуальний кодекс України чітко встановлює: витрати на залучення експерта стягуються з обвинуваченого лише у двох випадках – під час ухвалення обвинувального вироку або коли експерта залучала саме сторона захисту. В усіх інших ситуаціях, зокрема при закритті провадження, витрати має нести держава.
Друга позиція, сформована колегіями Третьої та Першої судових палат, була суттєво іншою: звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав не звільняє особу від сплати процесуальних витрат. Мовляв, це не покарання і не кримінальна відповідальність, а просто відшкодування того, що держава витратила на розслідування.
Колегія суддів, яка розглядала справу № 203/241/17, не погодилася з другим підходом і передала провадження на розгляд об’єднаної палати. Треба було поставити крапку в цьому питанні.
Що таке процесуальні витрати і хто за них платить
Короткий лікнеп. Процесуальні витрати – це гроші, витрачені під час кримінального провадження. Глава 8 Кримінального процесуального кодексу України відносить до них витрати на правову допомогу, на прибуття учасників до місця слідства чи суду, на залучення експертів, спеціалістів, перекладачів, а також витрати на зберігання речових доказів.
Логіка тут проста: якщо людину визнали винною обвинувальним вироком – вона й компенсує державі те, що та витратила на експертизи. Якщо ж експерта залучала сторона захисту – вона сама за це й платить.
Але що робити, коли обвинувальний вирок не ухвалювався, бо провадження закрили за строками давності? Формально особу не визнано винною. Працює презумпція невинуватості, закріплена статтею 62 Конституції України та статтею 17 КПК. Чи справедливо в такій ситуації вимагати від неї гроші?
Чому строки давності – це особлива підстава
Тут важливий момент. Звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 Кримінального кодексу України є безумовним. Це означає, що суд звільняє особу незалежно від того, визнала вона свою вину, відшкодувала шкоду, розкаялася чи ні. Достатньо самого факту, що строки минули.
По суті, це сигнал державі: ви не змогли вчасно довести вину людини та притягнути її до відповідальності. Згода особи на закриття провадження за цією підставою – це не визнання вини. Інакше порушувався б принцип презумпції невинуватості.
Саме тому об’єднана палата дійшла висновку: керуючись засадами справедливості, сам факт понесення державою витрат на розслідування не може бути підставою для стягнення цих коштів з особи, щодо якої провадження закрито через закінчення строків давності.
Хто проводив експертизу – теж має значення
Об’єднана палата звернула увагу ще на одну деталь: хто саме призначав експертизу і хто її виконував. У цій справі обидві експертизи проводилися за дорученням органу досудового розслідування. Сторона захисту жодних експертів не залучала.
До речі, за загальним правилом, проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях здійснюється коштом Державного бюджету України. Це прямо передбачено статтею 15 Закону України «Про судову експертизу» та частиною 2 статті 122 КПК. А вже потім, у разі обвинувального вироку, ці витрати стягуються із засудженого на користь держави.
Обвинувального вироку тут немає. Отже, немає і підстав для стягнення.
Яке рішення ухвалив суд
12 вересня 2022 року об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалила рішення, яке розставило всі крапки над «і». Касаційну скаргу захисника задовольнили частково. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій змінили: 21 184 гривні за судово-економічну експертизу та 2 641 гривню за судово-почеркознавчу експертизу віднесли на рахунок держави.
Ключовий правовий висновок, який тепер має враховуватися всіма судами, звучить так: якщо особу звільнено від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, зокрема на проведення експертиз, не стягуються з такої особи. Вони покладаються на державу. Єдиний виняток – витрати, пов’язані із залученням експерта стороною захисту: ці залишаються на тому, хто їх ініціював.
Крім того, суд звернув увагу на показовий момент: прокурор у цьому провадженні навіть не заявляв клопотання про стягнення процесуальних витрат. Тобто він погодився із закриттям справи, але мовчав щодо грошей – і суд першої інстанції самостійно вирішив стягнути їх з обвинуваченого. Тепер зрозуміло, що це неправильно.
Постанова об’єднаної палати є остаточною і не підлягає оскарженню. Відтепер це – обов’язковий орієнтир для всіх судів при вирішенні аналогічних питань.
