Чи повертаються права кредитора після розірвання договору відступлення права вимоги? Саме це питання стало ключовим у справі № 295/13265/24, яку розглядав Верховний Суд 22 липня 2026 року. Історія на перший погляд заплутана: борг, цесія, її скасування, судові відмови. Але висновок, якого дійшов касаційний суд, розставляє все по місцях досить чітко.
Давайте розберемося по порядку.
З чого все почалося
Уявіть: грудень 2018 року. Одна людина позичає іншій 150 000 грн за договором позики. Гроші треба повернути до 31 січня 2020 року. Минає час, борг не погашається.
У квітні 2020 року позикодавець (первісний кредитор) укладає договір про відступлення права вимоги – простіше кажучи, продає свій борг третій особі, новому кредитору. Тепер уже вона має вимагати гроші з боржника. Саме так працює цесія, передбачена статтею 512 Цивільного кодексу України: кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою.
Але й новий кредитор не зміг стягнути борг. Кілька судових спроб – і в підсумку суд відмовляє через те, що право вимоги за конкретним договором позики так і не було належно доведене.
Тоді, 9 лютого 2024 року, первісний та новий кредитори укладають угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги № 1 від 23 квітня 2020 року. Логіка проста: раз новий кредитор не зміг отримати гроші – хай первісний спробує сам.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Первісний кредитор звертається до суду з позовом до боржника. Сума позову вражає: загалом понад 4,2 млн грн, з яких 150 000 грн – тіло позики, а решта – проценти, пеня, інфляційні втрати та штраф.
Але і Богунський районний суд міста Житомира, і Житомирський апеляційний суд відмовляють позивачу. Їхня аргументація зводиться ось до чого: договір про відступлення права вимоги вже виконаний сторонами, а тому припинив свою дію. Розірвати можна лише той договір, який ще діє, а не той, що вичерпав себе. Отже, угода про розірвання – нікчемна, і права вимоги до позивача не повернулися.
Чесно кажучи, на перший погляд це звучить переконливо. Але є нюанс. І саме на нього звернув увагу Верховний Суд.
Чому Верховний Суд не погодився
Касаційний суд вказав на принципову помилку в міркуваннях нижчих судів. Відступлення права вимоги – це не погашення боргу. Це лише заміна кредитора у зобов’язанні.
Іншими словами: якщо боржник не заплатив ні первісному, ні новому кредитору – борг нікуди не подівся. Він як існував, так і існує. А раз зобов’язання боржника не припинилося, то й підстав вважати договір цесії остаточно вичерпаним немає.
Тут важливий момент. Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Але ж у цій справі суди навіть не встановили, чи погашав боржник заборгованість перед будь-ким із кредиторів.
Більше того – у матеріалах іншої справи (№ 295/6429/20) суд прямо зазначив, що новий кредитор не довів переходу до неї права вимоги за договором позики від 27 грудня 2018 року. Тобто цесія по суті не досягла свого практичного результату.
Що означає розірвання договору відступлення права вимоги
Верховний Суд сформулював логічний і зважений підхід. Розірвання договору про відступлення права вимоги припиняє зобов’язання між первісним і новим кредитором. А правовим наслідком цього є повернення прав вимоги до боржника назад – до первісного кредитора.
Це прямо випливає зі змісту статті 653 Цивільного кодексу України: у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. І сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане до моменту розірвання, якщо інше не передбачене договором або законом.
Колегія суддів наголосила: винятком із цього правила є ситуація, коли боржник устиг виконати зобов’язання перед новим кредитором. Тоді, звісно, повторно стягувати борг не можна. Але в цій справі таких доказів немає.
Чому справу направили на новий розгляд
Апеляційний суд, за висновком Верховного Суду, припустився двох помилок. По-перше, не дослідив належно доводи позивача про те, що угода про розірвання стосувалася лише частини додаткової угоди – а саме права вимоги за договором позики на 150 000 грн. По-друге, взагалі не перевірив обґрунтованість розрахунку заборгованості.
А це вже порушення статті 263 ЦПК України, яка вимагає, щоб судове рішення було законним і обґрунтованим. Та ще й статті 6 Конвенції про захист прав людини – адже ігнорування аргументів сторони позбавляє її права на справедливий суд.
Тож Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду від 18 грудня 2025 року і направив справу на новий апеляційний розгляд.
Ключове, що варто запам’ятати: розірвання договору відступлення права вимоги не є чимось неможливим після його укладення. Якщо боржник так і не розрахувався – право вимоги повертається до первісного кредитора. А от чи зможе він це право реалізувати на повну суму з процентами, пенею та штрафами – це вже питання, яке має вирішити суд під час нового розгляду.
