Коли ви укладаєте спадковий договір, то розраховуєте на турботу й підтримку. Та що робити, якщо набувачі, на вашу думку, не виконують своїх обов’язків? Розірвання спадкового договору через суд – очевидний, здавалося б, вихід. Проте свіжа постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі № 369/12305/23 показує: навіть за явної, на перший погляд, несправедливості суд може відмовити. І ось чому.
Про що ця історія
У лютому 2018 року жінка (назвемо її відчужувачкою) уклала два спадкові договори щодо садового будинку та земельної ділянки в селі Бобриця під Києвом. Набувачами стали двоє людей, які зобов’язалися за власний рахунок купувати їй продукти, ліки, забезпечувати медичну допомогу, прибирати в будинку, доглядати за присадибною ділянкою та оплачувати комунальні послуги.
З 2020 по 2022 рік сторони жили разом. Але потім щось пішло не так. За словами жінки, набувачі витрачали її пенсію, а з травня 2022 року вона взагалі утримувала себе самостійно. Конфлікти, психологічний тиск, відсутність піклування під час хвороби – у квітні 2023 року жінка переїхала до доньки в Київ. А в серпні того ж року подала позов про розірвання спадкового договору.
Дві протилежні позиції судів
Суд першої інстанції повністю задовольнив позов. Логіка була простою: договори покладали на набувачів конкретні майнові обов’язки – купувати продукти й ліки за свій рахунок. А де докази? Жодного чеку, жодної квитанції відповідачі не надали. Плюс конфлікт, плюс вимушений переїзд – усе свідчить про те, що жінка не отримала того, на що розраховувала.
Але Київський апеляційний суд побачив ситуацію зовсім інакше. Він скасував рішення першої інстанції та в задоволенні позову відмовив. Чому? Бо з’ясував те, чого не помітив районний суд.
Головна юридична пастка
Річ у тім, що за своєю суттю спадковий договір – це двосторонній правочин. Стаття 1302 Цивільного кодексу України визначає його так: одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі її смерті набуває право власності на майно. А отже, розірвання спадкового договору за статтею 1308 цього ж Кодексу можливе лише тоді, коли набувач не виконує розпоряджень відчужувача. Не просто «не допомагає», а саме не виконує конкретних розпоряджень, із якими до нього звернулися.
Апеляційний суд встановив: жінка жодного разу не зверталася до набувачів із конкретною вимогою. Немає ані письмових звернень, ані повідомлень, ані свідків, які б чули, як вона просить: «Купіть мені ось ці ліки» або «Сплатіть рахунок за електрику».
Навпаки – матеріали справи показали, що жінка самостійно ходила до лікарів, проходила обстеження, купувала ліки. І робила це мовчки, не кажучи набувачам, із якими жила під одним дахом.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду повністю погодився з таким підходом. У постанові прямо зазначено: для розірвання спадкового договору відчужувач має довести не лише факт ненадання допомоги, а й те, що він звертався до набувача з розпорядженням, а той свідомо ухилився.
Що каже практика Верховного Суду
Ця позиція, чесно кажучи, не нова. Верховний Суд уже висловлював аналогічні правові висновки у постановах від 27 березня 2025 року (справа № 243/4527/23) та від 19 листопада 2025 року (справа № 755/5483/21). У цих рішеннях Суд наголошував: недостатньо просто заявити «мені не допомагали». Треба показати, що ви просили – і вам відмовили.
Колегія суддів також послалася на частину другу статті 614 Цивільного кодексу України. Ця норма каже: особа вважається невинуватою в порушенні зобов’язання, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для його виконання. Або – як у цій справі – якщо їй просто не дали можливості це зобов’язання виконати через брак інформації.
Непоінформованість набувачів про потреби відчужувачки стала ключовим аргументом. Як можна купити ліки, якщо тобі не сказали, які саме? Як сплатити рахунок, про який ти не знаєш?
Чому чеки – це ще не все
Окремої уваги заслуговує історія з фіскальними чеками. Позивачка наполягала: жодного чеку набувачі не надали – отже, нічого не купували. Суд першої інстанції цей аргумент прийняв.
Але апеляційний суд підійшов до питання більш життєво. Сторони жили разом, вели спільне господарство. Сусіди підтвердили: набувачі доглядали за жінкою, забезпечували її житлом і теплом. А в сімейних відносинах ніхто не зберігає чеки на кожен батон хліба чи пакет молока – це просто не відповідає звичайній практиці.
Верховний Суд із цим погодився. Відсутність фіскальних чеків на дрібні витрати не є беззаперечним доказом невиконання договору, особливо коли сторони перебували в тісних побутових стосунках.
Що варто запам’ятати
Ця справа – яскравий приклад того, як працює принцип змагальності в цивільному процесі. Кожна сторона має довести обставини, на які посилається (статті 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України). Інакше – ризикує програти.
Якщо ви відчужувач за спадковим договором і відчуваєте, що набувачі не виконують обов’язків – не мовчіть. Фіксуйте кожне звернення: надсилайте письмові вимоги, зберігайте повідомлення, залучайте свідків. Якщо потрібні ліки за рецептом – передайте цей рецепт набувачам офіційно, з фіксацією факту передачі. Відмовляються – зафіксуйте й відмову.
Без цього навіть очевидна, з вашої точки зору, несправедливість може залишитися без судового захисту. Спадковий договір створює обов’язки для обох сторін, і мовчазне терпіння з боку відчужувача, на жаль, не є доказом порушення.
