Президент Володимир Зеленський заявив про готовність до зустрічі з Володимиром Путіним на саміті G20 у Маямі — якщо російський лідер візьме в ньому участь. Таке повідомлення прозвучало 11 вересня під час інтерв’ю кореспонденту DW Міші Комадовському на базі канадських збройних сил Норт-Бей. Для міжнародного права ця заява одразу ставить низку непростих запитань: чи можуть лідери воюючих держав сідати за стіл переговорів на нейтральному майданчику, не порушуючи національних законів і міжнародних зобов’язань, і який юридичний каркас може тримати такі контакти.
Давайте розберемося, чому саміт G20 у Маямі — це не просто дипломатична подія, а потенційно правовий вузол, який доведеться розплутувати юристам обох сторін. Ключове слово, яке звучатиме далі, — саміт G20, адже саме цей форум може стати першим майданчиком для прямого діалогу після початку повномасштабного вторгнення.
Чому взагалі говорять про зустріч на саміті G20
Зеленський у розмові наголосив: «Так, звісно. Ми маємо приїхати. Ми повинні зустрітися, поговорити й ухвалити рішення. Важливий не слова, а результат». Тут важливий момент — президент України не пропонує перемир’я чи поступок, а окреслює умову: зустріч можлива лише в межах багатостороннього саміту G20, де діють правила міжнародного протоколу й нейтральний статус приймаючої сторони. З юридичного погляду це суттєво знижує ризики визнання легітимності агресора, адже будь-який контакт відбувається під «дахом» міжнародної організації, а не як двосторонні перемовини.
З боку Кремля поки мовчання: востаннє Путін відвідував саміт G20 у 2019 році, і чи поїде тепер — невідомо. Для української сторони юридично важливо, що сам факт прибуття російського президента на територію Сполучених Штатів не скасовує дію ордерів Міжнародного кримінального суду. Саме на таких нюансах і тримається правова тканина майбутньої зустрічі.
Міжнародне право та переговори під час війни
Коли держави воюють, міжнародне гуманітарне право не забороняє контакти між їхніми лідерами — навпаки, Женевські конвенції заохочують посередництво і мирне врегулювання. Тож ідея діалогу на саміті G20 не суперечить ані Статуту ООН, ані звичаєвим нормам. Але є нюанс: кожна сторона має бути впевнена, що така зустріч не створить прецеденту для визнання анексій чи інших порушень територіальної цілісності.
Тут доречно згадати принцип «без шкоди для правової позиції». На практиці це означає, що навіть спільне фото на саміті G20 не може трактуватися як відмова від вимог повернення територій чи компенсацій. Підготовка таких контактів завжди супроводжується ретельним юридичним аудитом: адвокати перевіряють, чи не порушить участь лідера національне законодавство, наприклад заборону на переговори з терористами або з особами, оголошеними в розшук.
Цікаво, що саміт G20 як форум «двадцятки» не має власного міжнародно-правового статусу — це не організація, а скоріше клуб. Однак приймаюча країна (цього разу США) гарантує безпеку й дипломатичний імунітет учасникам. І отут ховається юридична колізія: дипломатичний імунітет глав держав не поширюється на обвинувачення в міжнародних злочинах. Тому прибуття Путіна до Маямі не означає, що ордер МКС стане недійсним — він просто не буде виконаний на території США, якщо Вашингтон не визнає юрисдикцію суду, що є окремою дискусією.
Перший крок — припинення вогню по енергетиці та зерну
Окремої уваги заслуговує те, що Зеленський назвав припинення вогню по енергетичній інфраструктурі та зерновому експорту можливим першим кроком до повноцінних переговорів. З правової точки зору це перегукується з нормами про захист цивільного населення та об’єктів життєзабезпечення, закріпленими в Додаткових протоколах до Женевських конвенцій. Атаки на енергосистему восени та взимку уже кваліфікувалися міжнародними юристами як воєнні злочини, тому будь-яка угода про режим тиші щодо таких об’єктів матиме не лише політичне, а й гуманітарно-правове значення.
До того ж варто пам’ятати про Чорноморську зернову ініціативу, яка хоч і не діяла постійно, але створила модель угоди з гарантіями ООН і Туреччини. Якщо наступний саміт G20 дасть поштовх до нових безпекових домовленостей у зерновому коридорі, це стане хрестоматійним прикладом того, як багатосторонні форуми можуть слугувати правовим каркасом для часткових перемир’їв — без формального договору, але з відпрацьованим механізмом контролю.
Сильна позиція на полі бою як юридичний аргумент
Зеленський підкреслив, що Україна зараз набагато сильніша, ніж рік тому, тоді як Росія втрачає понад 30 тисяч військових на місяць і платить «величезну ціну за дуже повільне просування». На перший погляд це суто військові цифри, але для юристів вони перетворюються на доказ спроможності держави захищати свій суверенітет. У міжнародному судовому процесі, скажімо в позовах про відшкодування збитків, оцінка воєнної переваги позивача впливає на аргументацію щодо реальності загрози й обсягу завданої шкоди.
Крім того, сильна переговорна позиція робить юридичні рамки більш вигідними: країна, яка не стоїть на колінах, може наполягати на включенні до порядку денного пунктів про репарації, трибунал і повернення полонених, не погоджуючись на розмиті формулювання «про мир». Тому заява про готовність до зустрічі на саміті G20 у Маямі — це не слабкість, а демонстрація впевненості, яка має і правовий вимір.
Що далі та чому це стосується кожного
Попри те що саміт G20 ще не підтвердив участі Путіна, сам сигнал із боку Києва уже запускає низку підготовчих процесів. Юристи обох держав, а також правники зі США як країни-господарки почнуть опрацьовувати протокольні деталі: формат зали засідань, можливість неформальних контактів, розподіл місць, щоб уникнути випадкового рукостискання, яке потім розтиражують пропагандисти як «визнання».
Для українського законодавства тут важливий один аспект: Верховна Рада раніше ухвалювала постанови, що обмежують прямі переговори з російським керівництвом до виконання низки умов. Тому перед кожною міжнародною зустріччю правники мусять перевіряти, чи не входять плановані контакти в суперечність із цими актами. Якщо саміт G20 буде сприйнятий як багатосторонній форум, а не як двосторонні перемовини, колізію можна оминути.
І наостанок — про людський вимір. Коли ми говоримо про міжнародне право, легко сховатися за термінами «суверенітет», «юрисдикція», «дипломатичний імунітет». Але за кожним із цих понять стоять реальні люди: мешканці громад, яким обіцяють світло взимку, аграрії, які чекають розблокування портів, родини полонених. Юридичний супровід таких зустрічей — це не гра в бюрократію, а інструмент, який здатен втримати отримані на полі бою переваги й не дати їм розчинитися в порожніх деклараціях після саміту G20.
