Самовільне залишення військової частини обійшлося мобілізованому з Чернігівщини п’ятьма роками ув’язнення. 14 травня Козелецький районний суд виніс вирок військовослужбовцю, який пішов із частини через три тижні після призову і так і не повернувся.
Що сталося
Чоловіка мобілізували 15 травня 2024 року та зарахували курсантом навчальної механізованої роти. Служба тривала лише три тижні. 5 червня 2024 року, близько сьомої ранку, він самовільно покинув територію частини без дозволу командування. Повертатися не збирався.
Після цього він жив вдома та в орендованій квартирі, працював – отобто вів звичайне цивільне життя, поки проти нього тривало розслідування.
Що він сказав суду
На засіданні обвинувачений визнав провину повністю. Його пояснення виявилося несподіваним: каже, що пішов у паніці, бо є віруючою людиною і “не хотів, щоб хтось загинув від його рук”. Свої дії назвав помилкою та висловив щире каяття.
Суд це врахував. Пом’якшуючі обставини – каяття і відсутність обтяжуючих факторів – були зафіксовані у вироку. Але вплинути на вид покарання вони не змогли.
Чому не вийшло отримати умовний термін
Ось тут важливий момент. Частина 5 статті 407 Кримінального кодексу України – це самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану. За неї передбачено позбавлення волі. І закон прямо забороняє призначати умовне покарання за злочини, вчинені під час воєнного стану.
Інакше кажучи, навіть якщо суд хотів би пом’якшити вирок – правові підстави для цього просто відсутні. Каяття зараховується як пом’якшуюча обставина, але умовного за такі справи не буває. П’ять років – і крапка.
До набрання вироком законної сили чоловік перебуватиме під вартою. Оскаржити рішення можна протягом 30 днів з дня його проголошення.
Що з цього варто знати
Ця справа – не виняток. Подібні вироки з’являються в реєстрі судових рішень регулярно. І щоразу їх об’єднує одне: суди не мають простору для маневру, коли йдеться про самовільне залишення частини під час воєнного стану.
Особисті переконання, страх, релігійні мотиви – все це може бути зрозумілим по-людськи. Але юридично вони не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 407 КК України. Якщо військовослужбовець має заперечення проти участі в бойових діях з релігійних міркувань – в українському праві існує окрема процедура: альтернативна (невійськова) служба. Піти без дозволу і сподіватися на розуміння суду – стратегія, яка не спрацьовує.
