Середня зарплата в Україні за підсумками червня 2026 року знову показала зростання, але розрив між галузями нагадує прірву. Київ традиційно опинився на вершині, тоді як працівники охорони здоров’я й соціальної сфери й далі бачать значно скромніші цифри у платіжках. Оновлена статистика — привід не просто звірити цифри, а відчути, наскільки нерівномірно розподілені гроші всередині однієї країни.
Отже, що ми маємо в сухому залишку. За даними державної статистики, середня номінальна заробітна плата штатного працівника по Україні в червні склала 32 783 гривні. У Києві ця планка підскочила до 48 393 гривень — і це не межа, а лише середній показник. Місяцем раніше, у травні, столичний орієнтир був на 2,7% нижчим. Тобто за місяць середній київський гаманець поважчав більш ніж на 1200 гривень. Навіть якщо просто перерахувати цей приріст на рік, виходить досить солідний плюс.
Коли мова заходить про те, хто саме тягне середню зарплату в Україні догори, відповідь майже не змінюється роками. Інформаційні технології та телекомунікації — ось головний двигун. У київських айтівців середній червневий дохід сягнув близько 89 тисяч гривень. Цифра настільки висока, що вона майже втричі перекриває загальнонаціональний рівень. І якщо вам здається, що це абстрактні гроші «десь там», — ні, це реальність десятків тисяч людей, які щодня пишуть код, тестують продукти чи адмініструють мережі в столичних офісах і на віддаленці.
Тепер поглянемо на інший бік. Охорона здоров’я та соціальна допомога — сфери, де середня зарплата в Україні виглядає набагато стриманіше. Дані по Києву не публікують окремим рядком для кожної галузі, але загальний контекст зрозумілий: якщо айтівці мають 89 тисяч, а медпрацівники — більш ніж удвічі менше, то йдеться про суми, які ледь дотягують до 44–45 тисяч гривень на місяць. І це в столиці, де ціни на житло, транспорт і повсякденні витрати помітно вищі, ніж у більшості регіонів.
Колеги з лікарень, поліклінік і «швидкої», медсестри, санітари, соціальні працівники — саме вони забезпечують базову безпеку й турботу, але їхня купівельна спроможність залишається вразливою. Звісно, середня зарплата в Україні — це лише середня температура по палаті, яка ховає величезний діапазон від мінімальних окладів до керівних бонусів. Проте навіть цей усереднений розрив показує, що соціальна сфера поки що програє конкуренцію за кадри більш комерційним секторам.
Важливий нюанс — зростання не зупиняється. Порівняно з травнем 2026 року Київ додав 2,7%, і це при тому, що весна теж була досить активною. Якщо така динаміка збережеться, до кінця року середній столичний оклад цілком може перетнути позначку в 50 тисяч гривень. Це психологічно важливий бар’єр, після якого дискусії про «нормальний дохід» переходять у зовсім іншу площину.
Але давайте будемо чесними: номінальна середня зарплата в Україні мало говорить про реальний добробут, якщо не враховувати інфляцію. Комунальні платіжки, ціни на продукти, оренда житла — усе це зростає за своїми законами. У червні офіційна інфляція, за попередніми оцінками, дещо сповільнилася, однак накопичений ефект попередніх місяців усе ще тисне на гаманець. Тож навіть ті самі 48 тисяч у Києві для родини з дітьми — це часто не розкіш, а звичайний прожитковий мінімум, добре, якщо без боргів.
Окремо варто згадати про тіньову складову. У багатьох сферах, особливо в торгівлі, будівництві, сфері послуг, реальні виплати можуть суттєво відрізнятися від офіційної звітності. Але навіть якщо додати «конвертні» доплати, загальна картина нерівності навряд чи зміниться радикально. Державна статистика все одно вловлює головний тренд: столиця відривається, ІТ-сектор — у космосі, а бюджетна соціалка залишається в ролі наздоганяючого.
Київ у цьому сенсі — окрема економічна реальність. Коли чуєш, що середня зарплата в Україні становить 32 783 гривні, варто одразу уточнювати, чи не йдеться про столицю. Якщо ж рахувати без Києва, загальнонаціональна цифра була б помітно скромнішою. І це не технічна деталь, а принципова річ для розуміння, як по-різному живуть люди в різних куточках однієї держави.
Підкину трохи життєвої аналогії: уявіть, що ІТ-фахівець із Печерська і терапевт із Троєщини зустрічаються в одній кав’ярні. Один обирає фільтр-каву за 120 гривень, навіть не дивлячись на ціну, а інший підраховує, чи не перевищив ліміт на тиждень. Обидва — кваліфіковані фахівці, обидва потрібні суспільству. Але ринок оцінює їхню працю кардинально по-різному. Поки в IT-компаніях борються за таланти зарплатами з чотирма нулями, медзаклади намагаються втримати персонал хоча б на межі пристойності.
Чи справедливо це? Питання філософське. З одного боку — попит народжує пропозицію, а глобальний попит на технології дійсно захмарний. З іншого — суспільство не може існувати без якісної медицини та соціального захисту. Можливо, саме тому дискусії про перегляд підходів до оплати праці в бюджетній сфері не вщухають.
Так чи інакше, червневі цифри — це не просто статистична довідка, а реальний зріз того, куди рухаються гроші. І якщо ви раптом замислилися над зміною професії або переїздом до столиці, то тепер маєте трохи більше їжі для роздумів. Утім, завжди варто пам’ятати: за великими середніми цифрами стоять дуже різні історії — і не тільки про успіх.
