Міністерство юстиції детально роз’яснило особливості участі свідків під час посвідчення заповіту. Як виявилося, далеко не всі знають, що свідки потрібні далеко не завжди. Але коли вони потрібні – їхня роль перестає бути простою формальністю й перетворюється на серйозний юридичний обов’язок.
Давайте розберемося, коли без свідків не обійтись, хто ними може стати, а кому це категорично заборонено. Заодно з’ясуємо, що саме мають робити ці люди під час процедури і яку відповідальність вони несуть після.
Коли свідок – це вимога, а не просто бажання
За загальним правилом, заповідач сам вирішує, чи потрібні йому свідки. Однак Мін’юст нагадує про кілька життєвих ситуацій, де їхня присутність стає обов’язковою. І порушення цієї вимоги може призвести до того, що заповіт визнають недійсним.
Перший випадок – коли через проблеми зі здоров’ям заповідач фізично не може сам прочитати текст документа. Тут закон вимагає щонайменше двох свідків.
Другий випадок дещо ширший. Уявіть собі ситуацію: людина перебуває в лікарні, в експедиції, на військовій службі або в місцях позбавлення волі. Нотаріуса поруч немає, і заповіт посвідчує посадова особа, яка має на це право. У всіх цих випадках присутність не менш як двох свідків є обов’язковою умовою.
Ось перелік посадових осіб, які можуть посвідчувати заповіт за таких обставин:
- головний лікар, його заступник з медичної частини або черговий лікар стаціонарного закладу охорони здоров’я;
- начальник госпіталю;
- директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю;
- капітан судна;
- начальник експедиції;
- командир військової частини;
- начальник установи виконання покарань або слідчого ізолятора.
Тут важливий момент: якщо заповіт посвідчує не нотаріус, а хтось із цього списку, свідки потрібні завжди, незалежно від стану здоров’я заповідача.
Хто не може бути свідком
Закон чітко окреслює коло осіб, яким заборонено виступати свідками. І це зроблено не випадково – щоб уникнути конфлікту інтересів і потенційних зловживань.
Передусім свідком може бути тільки особа з повною цивільною дієздатністю. Якщо простіше – повнолітня, психічно здорова людина, яка усвідомлює значення своїх дій.
А тепер про те, кому шлях у свідки закритий:
- самому нотаріусу або посадовій особі, яка посвідчує заповіт;
- спадкоємцям за цим заповітом;
- членам сім’ї та близьким родичам спадкоємців;
- особам, які не можуть прочитати або підписати документ.
К слову, останній пункт доволі логічний. Як свідок може засвідчити достовірність документа, якщо він навіть не в змозі його прочитати?
Що саме роблять свідки
Роль свідка не зводиться до того, щоб просто постояти поруч із заповідачем. У них є конкретні, законодавчо визначені обов’язки під час посвідчення заповіту.
По-перше, свідки зобов’язані зачитати заповіт вголос. Це не просто ритуал – так вони підтверджують, що текст відповідає волі заповідача і не містить нічого, про що той не знає.
По-друге, вони ставлять свої підписи на документі. Саме ці підписи й перетворюють сторонніх людей на повноцінних свідків волевиявлення.
Але це ще не все. До тексту заповіту обов’язково вносять відомості про кожного свідка: прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, місце проживання, а також реквізити паспорта або іншого документа, що посвідчує особу. Тобто анонімним свідком бути не вийде – закон вимагає повної ідентифікації.
Таємниця, яку треба берегти
Окремо Мін’юст наголосив на обов’язку зберігати таємницю заповіту. І це стосується не лише свідків, а й нотаріуса, посадової особи, яка посвідчує документ, і навіть людини, яка підписує заповіт замість заповідача.
Суть проста: до моменту відкриття спадщини (тобто до смерті заповідача) ніхто з цих осіб не має права розголошувати ані сам факт складення заповіту, ані його зміст, ані інформацію про його скасування чи зміну. Жодних винятків. Жодних «ну я тільки дружині по секрету».
Це принциповий момент, який захищає право людини на таємницю її останньої волі.
Окрема історія: секретний заповіт
Для секретного заповіту процедура має свою специфіку. У цьому випадку нотаріус не знає змісту документа, тому що заповідач передає його в запечатаному конверті.
Але коли настає час оголосити цей заповіт після смерті заповідача, нотаріус складає протокол. Робиться це в присутності заінтересованих осіб та обов’язково двох свідків. У протоколі фіксується весь зміст заповіту – слово в слово. І свідки тут відіграють ключову роль: вони підтверджують, що процедура оголошення відбулася без порушень, а текст відповідає тому, що було в конверті.
Це подвійний контроль: з одного боку – нотаріус, з іншого – незалежні свідки, які не зацікавлені в результатах процедури. Саме так закон намагається мінімізувати ризик зловживань на всіх етапах – від складання заповіту до його оголошення.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков
