Термін «домашній арешт» досить часто чуємо чи бачимо у різних медіа, особливо у контексті викриття корупційних злочинів. Тож можна розібратись що це таке, в яких випадках застосовується і як працює.
Домашній арешт – вид запобіжних заходів які застосовуються до осіб, які є підозрюваними чи обвинуваченими у кримінальних злочинах. Мета такого запобіжного заходу – не дати підозрюваному втекти від правосуддя. Суть домашнього арешту – заборонено покидати житло в певний час доби або цілодобово.
Максимальний строк домашнього арешту – 2 місяці, хоча у виняткових випадках тривалість може бути продовжено до 6 місяців.
Застосовується домашній арешт тільки щодо тих осіб, які є підозрюваними чи обвинуваченими у злочинах, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, якщо є підстави вважати, що така особа може
- втекти, тобто сховатись від слідства чи суду;
- продовжити кримінальну діяльність,
- вплинути на свідків злочину в якому її підозрюють.
Накладається цей запобіжний захід ухвалою за рішенням суду чи слідчого судді. Далі ухвала передається до Нацполіції за місцем проживання підозрюваного/обвинуваченого і поліція ставить таку особу на облік та здійснює контроль за дотриманням запобіжного заходу: може приходити до жила з перевірками, запитувати пояснення, використовувати електронні засоби (браслети) для контролю переміщення особи на яку накладено арешт.