Уявіть собі штраф, який можна порівняти з вартістю нового автомобіля або першим внеском за квартиру. Саме таку суму – 170 000 гривень – пропонували стягувати з посадових осіб за помилки під час військового обліку. 14 вересня 2026 року Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності розглянув цю ініціативу на позачерговому засіданні й ухвалив рішення відхилити законопроєкт №16013-1.
Давайте розберемося, що саме викликало таку бурхливу реакцію і чому парламентарі в підсумку сказали «ні».
Суть пропозиції: за що хотіли карати гривнею
Автори законопроєкту №16013-1 планували доповнити статтю 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення абсолютно новою нормою. Штраф у розмірі 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (якраз ті самі 170 000 грн) мав призначатися за цілком конкретне порушення.
Ідеться не про випадкову описку в картотеці чи технічний збій. Норма була сформульована так, що покарання наставало б лише за наявності чіткого причинно-наслідкового ланцюжка: порушення порядку ведення військового обліку як наслідок призвело до взяття особи на військовий облік, хоча за законом ця особа взагалі не повинна там перебувати.
Іншими словами, покарати хотіли не за будь-яку недбалість, а за ту помилку, яка реально спотворила облікові дані й поставила людину на облік незаконно. Здавалося б, логіка є. Але виникло одне велике «але».
Хто така «службова особа» і чому це викликало паніку
Найбільше шуму наробило навіть не саме формулювання порушення, а суб’єкт відповідальності. У законопроєкті фігурувала «службова особа». Бізнес одразу забив на сполох: невже тепер кожного кадровика, який заповнює картки військового обліку, можуть оштрафувати на суму, що дорівнює його річній зарплаті?
Тут важливий момент. Кримінальний кодекс України у статті 18 дає доволі чітке визначення, кого вважати службовою особою. Це люди, наділені організаційно-розпорядчими або адміністративно-господарськими функціями. Простіше кажучи, йдеться про тих, хто керує працівниками, розпоряджається майном, ухвалює управлінські рішення. Тобто пересічний інспектор відділу кадрів під це визначення зазвичай не потрапляє. А от керівник відділу, директор підприємства чи начальник служби – цілком.
Але страх був викликаний не лише буквою закону, а й практикою його застосування. Коли в кодексі з’являється норма з розмитими межами, у контролюючих органів виникає спокуса трактувати її розширено. Саме тому ідея викликала такий резонанс.
Чому Комітет сказав «ні»
Рішення відхилити законопроєкт №16013-1 не було спонтанним. Комітет з питань правоохоронної діяльності, заслухавши всі зауваження, дійшов висновку, що запропонована норма створює більше ризиків, ніж вирішує проблем.
По-перше, сума штрафу справді безпрецедентна для адміністративного порушення. Для порівняння: 170 000 гривень – це більше, ніж деякі штрафи за кримінальні правопорушення. Диспропорція очевидна.
По-друге, сама конструкція «причинно-наслідковий зв’язок» у контексті військового обліку є надзвичайно складною для доведення. Хто і як має встановлювати, що саме ця помилка, а не збій у реєстрі чи неточні дані від самого громадянина, спричинила незаконне взяття на облік? Механізму немає, а відповідальність уже прописана. Це класичний приклад того, коли каральна норма випереджає процедуру.
І третій, мабуть, найважливіший аргумент: такий підхід міг паралізувати роботу цілих підприємств. Жоден керівник у здоровому глузді не хоче ризикувати сумою, порівнянною з кількома місячними прибутками невеликої компанії. Як наслідок – кадровий хаос, звільнення «про всяк випадок» і тотальне ухиляння від будь-яких облікових процедур. Ефект був би зворотним до бажаного.
Що маємо тепер
Відхилення законопроєкту №16013-1 означає, що наразі відповідальність за порушення у сфері військового обліку залишається в межах чинної редакції статті 210-1 КУпАП. Штрафи там значно менші, хоча й кусаються – особливо в умовах воєнного стану. Але принаймні вони співмірні з характером правопорушень і не створюють ризику миттєвого банкрутства.
Крім того, чітко зафіксовано, хто є суб’єктом відповідальності. І це не пересічний працівник, який заповнює облікову документацію. Це – посадова особа в розумінні закону. Тобто той, хто реально має владні повноваження й ухвалює рішення.
Ця історія – чудовий приклад того, як важливо читати законопроєкти не лише очима ініціаторів, а й очима тих, на кого норма поширюватиметься. Іноді благий намір наштовхується на сувору реальність правозастосування. Добре, що цього разу парламентський комітет усе зважив і ухвалив виважене рішення.
А сам законопроєкт №16013-1, ймовірно, ще не раз згадуватимуть як приклад того, як не варто посилювати адміністративну відповідальність – навіть у дуже чутливій сфері обороноздатності країни.
