Скасування постанови ТЦК про штраф – це не абстрактна юридична процедура, а цілком реальний інструмент захисту, коли територіальний центр комплектування діє з порушенням закону. Саме така ситуація склалася у справі, яку розглянув Чорнобаївський районний суд Черкаської області 14 серпня 2026 року. Результат – постанову № R277585 від 31 грудня 2025 року про накладення штрафу у 17 000 грн скасовано, а провадження у справі закрито. Давайте розберемо, що пішло не так у роботі ТЦК і які аргументи спрацювали в суді.
З чого все почалося: арешт рахунку і несподіваний штраф
Уявіть: ви відкриваєте банківський застосунок і бачите, що рахунок заблоковано, а гроші примусово списано. Саме так дізнався про проблему позивач у цій справі. Жодних повісток, жодних попереджень – просто арешт рахунку.
Через представника вдалося з’ясувати, що виконавча служба відкрила провадження № 81177408 ще 8 червня 2026 року. Підставою стала постанова начальника ТЦК про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суть порушення – людина нібито не пройшла військово-лікарську комісію, хоча мала це зробити як обмежено придатний до військової служби.
І ось тут починається найцікавіше. Позивач справді подавав через застосунок «Резерв+» заяву за статтею 279-9 КУпАП – ту саму, де особа визнає порушення і погоджується на притягнення до відповідальності без її участі. Але зробив він це з конкретною метою – роботодавець оформлював йому бронювання, і процедура вимагала такого кроку. Копії постанови позивач так і не отримав – ані поштою, ані в електронний кабінет, ані особисто.
Що не так із постановою: три ключові дефекти
Суд ретельно проаналізував оскаржувану постанову і знайшов одразу кілька критичних недоліків.
Перше – відсутність виклику на ВЛК. Процедура направлення на медичний огляд чітко прописана в Порядку проведення призову під час мобілізації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 560. Військовозобов’язаного мають викликати повісткою, де зазначено мету – проходження ВЛК. Потім видається направлення під особистий підпис. І тільки після цього можна говорити про ухилення. У цій справі – жодної повістки, жодного направлення, жодного акту відмови. Матеріали справи цього не містять.
Крім того, згідно з Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (наказ Міністерства оборони № 402), сам факт визнання особи обмежено придатною має підтверджуватися рішенням ВЛК. Такого документа відповідач теж не надав.
Друге – постанова не відповідає вимогам статті 283 КУпАП. У ній немає повного опису обставин: коли саме вчинено правопорушення, в якому місці, який нормативний акт порушено. Також не зазначено посаду особи, яка винесла постанову, – написано просто «начальник ОСОБА_2», без конкретики.
А ще – резолютивна частина не містить формулювання про визнання особи винною. Тобто штраф наклали, а чи визнали винним – незрозуміло. Це вже суперечить статтям 9 та 23 КУпАП, які визначають саме поняття адміністративного правопорушення та мету стягнення.
Третє – неможливо перевірити строки. Частина 9 статті 38 КУпАП встановлює: адміністративне стягнення за статтями 210 і 210-1 в особливий період може бути накладене протягом трьох місяців із дня виявлення, але не пізніше одного року з дня вчинення. Без дати вчинення правопорушення і дати його виявлення суд просто не може перевірити, чи не пропущено цей строк. І це не формальність – це питання законності самого рішення.
Заява через «Резерв+» – не індульгенція для ТЦК
Окремо суд наголосив на важливому моменті. Те, що людина подала заяву через електронний кабінет за статтею 279-9 КУпАП, не звільняє ТЦК від обов’язку повноцінно розглянути справу. Керівник центру комплектування все одно має перевірити: чи справді було правопорушення, чи є склад, чи дотримано процедуру.
Дата подання заяви про згоду на притягнення до відповідальності та дата вчинення правопорушення – це різні юридичні факти. Їх не можна плутати. Заява стосується процедури, а правопорушення – це конкретна дія чи бездіяльність у конкретний час.
До речі, відповідач узагалі не подав відзиву на позов. Ухвалу про відкриття провадження йому доставили в електронний кабінет 6 серпня 2026 року, але жодної реакції не було. За частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, саме на відповідача покладається обов’язок довести правомірність свого рішення. Він цим правом не скористався.
Чому це рішення важливе
Скасування постанови ТЦК у цій справі показує системну проблему: центри комплектування іноді виносять рішення «на автоматі», без належного оформлення документів. Штраф у 17 000 гривень – це серйозна сума для більшості людей. А якщо постанова потрапляє до виконавчої служби, сума автоматично подвоюється – і ось уже 34 000 гривень.
Чесне слово, найприкріше в цій історії те, що позивач навіть не знав про існування постанови, поки не побачив арешт рахунку. Жодного повідомлення, жодного листа – просто заблоковані гроші.
Суд чітко вказав: без належного виклику на ВЛК, без фіксації відмови, без коректного оформлення постанови з усіма обов’язковими реквізитами – притягнення до адміністративної відповідальності не може вважатися законним. І це не якась лазівка, а пряма вимога Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Якщо ви опинилися в подібній ситуації, варто пам’ятати: десятиденний строк на оскарження відраховується з дня отримання копії постанови, а не з дня її винесення. Якщо копію взагалі не вручили – є підстави для поновлення строку, що й було зроблено в цій справі ухвалою від 5 серпня 2026 року.
Суд скасував постанову № R277585 і закрив провадження в адміністративній справі. Жодних правових наслідків для позивача це рішення ТЦК більше не створює.
