Скасування штрафу ТЦК на 17 000 грн – саме такого результату домігся військовозобов’язаний у Бучацькому районному суді Тернопільської області. Рішення ухвалили 24 вересня 2026 року, головувала суддя Тхорик І.І. Історія показова тим, що людина спершу сама визнала провину через додаток «Резерв+», а штраф усе одно скасували. Тож розберімося, чому так сталося.
Оскаржували постанову № R698913 від 16 серпня 2026 року. Начальник ТЦК наклав стягнення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Підставою назвали неприбуття за викликом у строк та місце, вказані в повістці, що нібито порушувало статтю 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Що не так було в самій постанові
Захисник одразу вказав на слабке місце документа. У постанові не було номера повістки, дати її формування, способу надсилання та жодного доказу отримання. Усе трималося на записі в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов’язаних та резервістів.
Але такий запис не замінює доказів ні формування повістки, ні її направлення, ні належного оповіщення людини. Це як повідомити сусіда про важливу зустріч лише через чутки у дворі. Запис є, а чи знав він про виклик – питання відкрите.
Цікава деталь: 13 серпня 2026 року чоловік через електронний кабінет подав заяву. У постанові її подали так, ніби він не оспорює порушення та згоден на притягнення без своєї участі. Та навіть така заява не звільняла посадовця від обов’язку повно й об’єктивно з’ясувати обставини.
Як захищався ТЦК
Відповідач просив відмовити в позові повністю. Логіка була така: текст постанови генерує сам реєстр, він недоступний для редагування, і всі вимоги Кодексу України про адміністративні правопорушення у ньому дотримані. Мовляв, форма відповідає Інструкції, затвердженій наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3.
Крім того, ТЦК наполягав, що чоловік сам, без жодного тиску, подав заяву через «Резерв+». Електронний кабінет захищений, ідентифікація через кваліфікований електронний підпис, тож стороння особа туди не зайде. Отже, людина усвідомлювала порушення і не бажала його оспорювати. А постанову направили в кабінет через взаємодію «Оберіг» і «Резерв+».
Звучить переконливо, правда? Проте суд подивився глибше.
Ключове: хто і що має доводити
За приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідачеві лежить тягар доказування правомірності свого рішення. Це не позивач мусить доводити, що він невинний. Це ТЦК має показати: повістку сформували, належно оформили, вручили або надіслали, а людина знала про дату, час і місце.
Тут і посипалося. З матеріалів видно, що керівник ТЦК сформував повістку № 8398751 на ім’я чоловіка. Прибути треба було 03.08.2026 о 09.00 для уточнення даних. Однак ця повістка не містила ні прізвища та ініціалів уповноваженої особи, ні її підпису, ні дати складення. У розписці про одержання підпису адресата теж не було.
А де поштові докази? Їх немає. Додали лише відомості з реєстру, копію повістки та копію заяви. Ні опису вкладення, ні повідомлення про вручення, ні трекінгу відправлення. Навіть вимогу ухвали суду від 03 вересня 2026 року про витребування матеріалів справи відповідач не виконав.
Що кажуть правила про оповіщення
Порядок проведення призову, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, чітко визначає, що вважається належним підтвердженням оповіщення. Це або особистий підпис про отримання, або відеозапис вручення, або день отримання поштового відправлення, підтверджений документами оператора зв’язку.
Пункт 41 цього Порядку прямо перелічує такі докази. Якщо повістку надсилали поштою, потрібен день отримання за даними поштовика, або відмітка про відмову, або відмітка про відсутність особи за адресою. Жодного з цих підтверджень у справі не було.
Додамо Правила надання послуг поштового зв’язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009. Для рекомендованих листів із позначкою «Повістка ТЦК» передбачене особисте вручення, інформування за телефоном, повідомлення в поштовій скриньці. І лише потім – позначка про відсутність адресата та повернення листа відправникові.
Простими словами: мало надрукувати папірець. Треба довести, що він дійшов до людини або що людина свідомо його проігнорувала.
Заява в «Резерв+» не врятувала постанову
Окремо суд розібрав заяву від 13.08.2026. Вона підписана кваліфікованим електронним підписом о 16:43:52 і адресована начальнику ТЦК. У ній чоловік визнавав, що не прибув за повісткою.
Проте з тексту заяви неможливо зрозуміти, з яким саме порушенням він погодився. Не вказано ні номер повістки, ні дату явки, ні який це ТЦК, ні те, як його оповіщали. А визнання провини в адміністративній справі щодо рішення ТЦК не є беззаперечним доказом. Адже обов’язок довести правомірність стягнення все одно залишається на відповідачеві.
Стаття 279-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення справді дозволяє розглянути справу без особи, якщо та подала відповідну заяву. Але ця норма не скасовує головного: спершу має бути доведена сама подія правопорушення.
Про умисел і розумний сумнів
Суд нагадав і про суб’єктивну сторону. Правопорушення за частиною 3 статті 210-1 вимагає умислу. За статтею 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення це означає, що людина усвідомлювала протиправність своєї бездіяльності та бажала або свідомо допускала наслідки. Необережність тут відповідальності не тягне.
А як довести умисел, коли сама повістка оформлена з порушеннями і немає доказів, що її взагалі вручили? Ніяк. Тому суд дійшов висновку: про необхідність прибути 03.08.2026 о 09.00 чоловіка належно не оповістили. Отже, умисел не доведений поза розумним сумнівом.
Тут доречно згадати статтю 62 Конституції України: усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Цей принцип працює не лише в кримінальному процесі, а й у справах про адміністративні стягнення.
Що в підсумку
Позов задовольнили. Постанову № R698913 від 16 серпня 2026 року про штраф 17 000 грн скасували, а провадження у справі закрили. Підставою стала частина 3 статті 286 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка дає суду право скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу.
Окрім цього, з бюджетних асигнувань ТЦК на користь чоловіка стягнули 532 грн 48 коп. судового збору.
Головний висновок для кожного, хто має справу з ТЦК, простий. Сам факт наявності повістки в реєстрі ще нічого не доводить. Якщо немає підпису посадовця, дати, поштового відправлення і підтвердження вручення, у суду є всі підстави для скасування штрафу ТЦК. І подання заяви через «Резерв+» не позбавляє вас права оспорювати постанову, якщо оповіщення фактично не було.
Тому, отримавши штраф, варто уважно подивитися на доказову базу. Часто її просто немає.
