Що потрібно, аби довести службову недбалість у суді? Одного лише обвинувачення недостатньо – це підтверджує справа № 359/208/19, яка пройшла всі три інстанції та завершилася виправдувальним вироком. Головного спеціаліста-кадастрового реєстратора з Борисполя звинувачували за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України. Мовляв, через його недбале ставлення до обов’язків держава втратила земельні ділянки вартістю понад два мільйони гривень. Та чи справді все було так однозначно?
Давайте розберемо цю історію покроково – від фабули обвинувачення до рішення Верховного Суду.
У чому саме звинувачували реєстратора
За версією слідства, події розгорталися в червні 2013 року. ОСОБА_7 обіймав посаду головного спеціаліста – державного кадастрового реєстратора відділу державного земельного кадастру Управління Держземагентства у Бориспільському районі. 17 червня, перебуваючи у службовому кабінеті на вулиці Грушевського, 1, він зареєстрував три земельні ділянки та видав витяги з Державного земельного кадастру трьом громадянам.
Ключова деталь: за твердженням обвинувачення, реєстрація відбулася без погодженого проекту землеустрою та без висновку-погодження. А це вже порушення пунктів 110 і 111 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року.
Результат? Ці ділянки згодом незаконно передали у приватну власність. Їхню вартість оцінили у 2 100 000 гривень – сума більш ніж у 250 разів перевищувала неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Саме тому кваліфікація – ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України: службова недбалість, що спричинила тяжкі наслідки охоронюваним законом державним інтересам.
Що показав суд першої інстанції
Бориспільський міськрайонний суд Київської області, дослідивши всі докази, дійшов несподіваного для сторони обвинувачення висновку: ОСОБА_7 не винен. 13 серпня 2024 року його виправдали через недоведеність вчинення кримінального правопорушення. Апеляційний суд згодом залишив це рішення без змін.
Чому? Давайте розглянемо аргументи – вони справді заслуговують на увагу.
Перше і, мабуть, найвагоміше: реєстрація земельних ділянок фактично не відбулася. Так-так, ви не помилилися. Тих самих ділянок із кадастровими номерами 3220886000:03:002:1779, 3220886000:03:002:1780 та 3220886000:03:002:1781 просто не існувало в Національній кадастровій системі. Це підтвердили відповіді Головного управління Держгеокадастру в Київській області від 1 березня 2017 року та Управління Держземагентства у Бориспільському районі від 10 вересня 2014 року.
Тут важливий момент: суд розмежував поняття, які на перший погляд можуть здатися тотожними. Поземельна книга – а не копія витягу з Державного земельного кадастру – є фактом реєстрації земельної ділянки. Сторона обвинувачення не надала доказів того, що реєстратор узагалі підписував поземельні книги своїм цифровим підписом. Навпаки: 17 червня 2013 року ОСОБА_7 лише створив заявки на державну реєстрацію від громадян. Сама реєстрація завершена не була – поземельні книги так і залишилися непідписаними.
І це ще не все.
Коли докази працюють на захист
Суд звернув увагу на показову обставину. Частина письмових доказів – копії реєстраційних справ і витяги із серіями НВ – були отримані в позапроцесуальний спосіб. Оригінали не відкрили стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України. А це серйозний процесуальний недолік, який ставить під сумнів допустимість таких матеріалів.
Не підтвердили версію слідства й свідки. Допитані в судовому засіданні особи – а це більше десяти людей – не змогли довести причетність реєстратора до інкримінованого злочину. Жоден із них не сказав того, що потрібно було стороні обвинувачення.
Окремо суд наголосив на серйозній ваді самого обвинувачення. У ньому не зазначили, які саме конкретно службові обов’язки не виконав ОСОБА_7. Не розкрили й причинний зв’язок між його діями та заподіяною шкодою. А без цих елементів склад службової недбалості просто неможливо встановити.
І нарешті – рішення Бориспільського міськрайонного суду від 30 листопада 2016 року у справі № 359/4737/15-ц. У ньому чітко встановлено: незаконна реєстрація права власності на ці земельні ділянки відбулася через підроблене розпорядження Бориспільської райдержадміністрації від 29 грудня 2012 року № 5337. Не через витяги з кадастру. І точно не через дії ОСОБА_7.
Чому апеляція не допомогла
Прокурор оскаржив виправдувальний вирок, наполягаючи на тому, що суд не надав належної оцінки доказам у їх сукупності. Київський апеляційний суд 24 квітня 2025 року переглянув справу і залишив усе без змін.
Вимога про повторне дослідження доказів теж не спрацювала. Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційний суд повторно досліджує докази лише тоді, коли їх дослідили не повністю або з порушеннями. Таких підстав не знайшлося.
Позиція Верховного Суду: стандарт «поза розумним сумнівом»
4 червня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду поставила крапку в цій справі. Касаційну скаргу прокурора залишили без задоволення.
Чесно кажучи, інакше й бути не могло. Річ у тім, що Верховний Суд зв’язаний межами касаційного перегляду. Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України він перевіряє лише правильність застосування норм матеріального та процесуального права. Досліджувати докази наново, встановлювати нові обставини чи оцінювати достовірність уже дослідженого – не його компетенція. Тому всі аргументи прокурора про незгоду з оцінкою доказів судами попередніх інстанцій просто не могли бути предметом касаційного розгляду.
А з точки зору права все було зроблено правильно.
Місцевий суд дотримався стандарту доведення «поза розумним сумнівом», закріпленого у ст. 17 КПК України. Обов’язок доказування лежить на прокурорі – це пряма вимога ст. 92 КПК. І якщо сторона обвинувачення не спромоглася переконати суд, то всі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого. Це не просто процесуальне правило – це конституційний принцип, закріплений у ст. 62 Конституції України.
Колегія суддів також звернула увагу на висновок експертної грошової оцінки. Його зробила неуповноважена особа, без доручення слідчого судді, за клопотанням прокурора. До того ж не вдалося встановити, чи входив цей експерт до групи слідчих та прокурорів, які мають право ініціювати таку слідчу дію. Тому й доказове значення цього висновку опинилося під серйозним сумнівом.
Про що насправді ця історія
Справа № 359/208/19 – наочний приклад того, як має працювати кримінальне правосуддя. Звинуватити людину в службовій недбалості мало. Потрібні докази – конкретні, допустимі, достовірні. Такі, що не залишають місця для розумного сумніву.
Кримінальний кодекс України вимагає чіткості: згідно зі ст. 2, підставою кримінальної відповідальності є вчинення діяння, яке містить склад кримінального правопорушення. Якщо складу немає – немає й злочину. Три судові інстанції підтвердили: у діях кадастрового реєстратора його справді не було.
У цій справі бракувало головного – самого факту реєстрації земельних ділянок. Не було ні підписаних цифровим підписом поземельних книг, ні підтвердження з боку свідків. Натомість було підроблене розпорядження зовсім іншої особи, яке й стало справжньою причиною незаконної передачі земель у приватну власність. А кадастровий реєстратор, який лише створив заявки, до цього виявився непричетним.
