Смерть судді після проголошення рішення – ситуація трагічна й, на щастя, рідкісна. Та коли таке трапляється, перед учасниками процесу постає складне питання: чи законне рішення, повний текст якого не встиг підписати кожен член колегії? Велика Палата Верховного Суду нещодавно розставила всі крапки над «і». Її висновки варті уваги кожного, хто має справу із судовою системою.
Історія почалася з, здавалося б, пересічної справи про аліменти. У травні 2024 року Ізмаїльський міськрайонний суд видав судовий наказ про стягнення аліментів із чоловіка на утримання двох дітей. Розмір – третина заробітку, як того вимагає закон. Звичайна практика, сотні таких наказів видаються щодня.
Але через пів року з’явилася інша жінка. Вона теж мала спільних дітей із боржником і стверджувала, що судовий наказ порушує їхні інтереси. Мовляв, суд не врахував, що в чоловіка четверо неповнолітніх дітей, а не двоє. І подала заяву про скасування того наказу.
Суд першої інстанції повернув її заяву без розгляду. Апеляція це рішення підтримала. Логіка була простою: Цивільний процесуальний кодекс України не дозволяє оскаржувати судовий наказ про аліменти за процедурою його скасування. Для цього є інший шлях – позов про зменшення розміру аліментів.
І отут починається найцікавіше.
Що пішло не так в апеляції
Коли апеляційний суд ухвалював рішення, все було за процедурою. Колегія з трьох суддів розглянула скаргу, проголосила вступну та резолютивну частини – так зване скорочене рішення. Усі троє суддів його підписали. Здавалося б, жодних проблем.
Але поки готувався повний текст постанови, один із суддів помер. І повний текст підписали лише двоє з трьох членів колегії.
Для заявниці це стало другим шансом. Вона подала касаційну скаргу й послалася на пункт 3 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України. Ця норма каже: судове рішення підлягає обов’язковому скасуванню, якщо воно «не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні».
Формально – все правильно. Підпису одного судді немає. Значить, рішення треба скасовувати? Чи не все так однозначно?
Коли формальність не вирішує все
Колегія Касаційного цивільного суду, яка розглядала справу, опинилася перед дилемою. Річ у тім, що Касаційний адміністративний суд уже висловився із цього приводу. Причому двічі. У постановах від 24 липня 2025 року і від 1 жовтня 2025 року він зайняв однозначну позицію: відсутність підпису судді через смерть – безумовна підстава для скасування. Крапка. Навіть якщо причина об’єктивна й непереборна.
Але цивільна колегія з таким підходом не погодилася. І ось чому.
Уявіть: суд розглянув справу, проголосив рішення, всі судді його підписали – у скороченому форматі. Сторони почули результат у залі засідання. Акт правосуддя відбувся. Повний текст із мотивуванням – це вже технічне оформлення ухваленого рішення, а не новий акт. Смерть судді після цього – трагедія, але вона не ставить під сумнів ані склад суду, ані зміст рішення.
Цивільна колегія вирішила, що потрібно відступити від позиції адміністративного суду. І передала справу на розгляд Великої Палати.
Що сказала Велика Палата
Велика Палата підтримала цивільну колегію. І сформулювала позицію, яка тепер стане орієнтиром для всіх судів.
Головний аргумент такий: пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК справді вимагає скасування непідписаного рішення. Але ця норма створена для інших ситуацій. Для випадків, коли суддя просто не виконав свого обов’язку – не підписав рішення без поважних причин. Або коли склад суду, що підписав рішення, не відповідає тому, що зазначений у документі. Тут же причина – смерть судді. Об’єктивна, трагічна, непереборна.
Крім того, у матеріалах справи є скорочене рішення, підписане всім складом суду. Саме воно і є актом правосуддя, проголошеним у засіданні. Повний текст – це лише його письмове оформлення. І відсутність одного підпису в ньому не знищує легітимності всього судового акта.
Велика Палата також наголосила: протилежний підхід призводив би до скасування законних рішень із суто формальних причин. А це суперечить принципу правової визначеності – одній із ключових складових верховенства права. Уявіть собі: суди місяцями розглядають справу, ухвалюють рішення, а потім усе доводиться починати заново лише тому, що суддя помер до підписання повного тексту. І це при тому, що скорочене рішення вже підписане всіма й ні в кого не викликає сумнівів.
А що з рештою аргументів заявниці?
Окрім процесуального питання, заявниця наводила й інші доводи. Зокрема, вона вважала, що суд мав залучити її до розгляду заяви про видачу судового наказу як заінтересовану особу.
Суди обох інстанцій слушно відхилили цей аргумент. Річ у тім, що стаття 170 Цивільного процесуального кодексу України прямо забороняє подавати заяву про скасування судового наказу, виданого за пунктом 4 частини першої статті 161 – тобто саме про стягнення аліментів у частці від доходу. Кодекс чітко розмежовує: такий наказ можна оскаржити лише через окремий позов. Наприклад, позов про зменшення розміру аліментів або про їх припинення. Або через перегляд за нововиявленими обставинами. Про все це боржника попереджають прямо в тексті судового наказу.
До того ж сама заявниця не позбавлена права подати окремий позов про стягнення аліментів із батька на своїх дітей. Її інтереси можна захистити в інший спосіб.
Касаційну скаргу відхилили повністю. І ухвала першої інстанції, і постанова апеляції залишилися без змін.
Відтепер правило таке: якщо скорочене судове рішення підписане всім складом суду, відсутність підпису судді в повному тексті через об’єктивні причини (як-от смерть судді) не є безумовною підставою для скасування. Норми в усіх трьох процесуальних кодексах – цивільному, адміністративному та господарському – тотожні, тож логіка поширюється на будь-яке судочинство. А від протилежних висновків Касаційного адміністративного суду у справах №520/12864/24 та №520/21767/23 Велика Палата відступила прямо й недвозначно.
